Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

І того ж таки ранку Солдат виїхав поїздом до міста. Я провів його на станцію. Він був страшенно ображений.

— Я ж просто жартував, Джеррі,— сказав він. Ми стояли на пероні, чекаючи поїзда. — Йому не було чого так лютувати.

— Він нервовий і дражливий, — сказав я. — А так він хлопець добрий, Солдате.

— Та де там в біса! Ніколи він не був добрим хлопцем.

— Ну, до побачення, Солдате, — сказав я.

Поїзд уже надійшов. Солдат з валізою в руках піднявся на приступку.

— Бувай, Джеррі,— сказав він. — Ти ще приїдеш до міста перед матчем?

— Навряд.

— Тоді побачимося на матчі.

Він зайшов у вагон, кондуктор скочив на приступку, і поїзд рушив. Я повернувся на ферму, Джек сидів на веранді й писав листа дружині. Поки мене не було, принесли пошту; я взяв газету, перейшов у другий кінець веранди й сів читати. У дверях з’явився Хоган і підійшов до мене.

— Що вони з Солдатом — погиркались?

— Та ні, не погиркались, — відказав я. — Просто Джек сказав йому, щоб їхав до міста.

— Я бачив, що до цього йдеться, — сказав Хоган. — Він ніколи не любив Солдата.

— Еге. Він мало кого любить.

— Байдужий він до людей, — сказав Хоган.

— Ні, зі мною він завжди по-доброму.

— Зі мною теж, — сказав Хоган. — Мені нарікати нема чого. Але все-таки він байдужий.

Хоган пішов у дім, а я сидів на веранді й читав газети. Осінь тільки починалась, і там, серед пагорбів Нью-Джерсі, було дуже гарно; отож, прочитавши газету, я лишився на веранді й задививсь на околицю та на дорогу ген унизу серед дерев, що нею, збиваючи куряву, раз по раз проїжджали машини. День був погожий, і краєвид чудовий. Із дверей вийшов Хоган, і я спитав його:

— Слухайте, Хоган, а дичина тут є?

— Ні,— відказав Хоган. — Самі горобці.