Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

За ті п'ять хвилин зайшов ще один відвідувач, і Джордж пояснив йому, що кухар занедужав.

— То якого ж біса не візьмете іншого? — спитав той. — Добра мені їдальня! — І пішов геть.

— Ходім, Еле, — сказав Макс.

— А що робити з цими двома молодцями й негром?

— Та нехай собі живуть.

— Ти так думаєш?

— А певне. Ми своє відбули.

— Не до смаку мені ці сентименти, — сказав Ел. — Ти вибовкав більш ніж треба.

— Е, до лиха, — сказав Макс. — Мали ж ми якось розважатися чи ні?

— І все одно базікав ти забагато, — сказав Ел.

Він вийшов з кухні. Під його тісним пальтом злегка випиналося дуло обріза. Він поправив пальто руками в рукавичках.

— Ну бувай, молодче, — сказав він Джорджеві.— Щасливий ти хлопець.

— Ай справді,— докинув Макс. — Можеш грати на перегонах.

Обидва вийшли. У вікно Джордж бачив, як вони поминули ліхтар і перетнули вулицю. Тісні пальта й котелки робили їх схожими на коміків з вар'єте.

Джордж пішов до кухні й розв'язав Ніка та кухаря.

— Годі з мене цих витівок, — сказав Сем, кухар. — Годі, аж по саму зав'язку!

Нік підвівся. Йому ще ніколи не затикали рота рушником.

— От тобі й маєш, — мовив він. — Що це за чортівня? — Він намагався вдавати хвацького хлопця.

— Вони хотіли вбити Оле Андресона, — пояснив Джордж. — Думали його застрелити, коли він прийде сюди.

— Оле Андресона?