Розділ «ЧОЛОВІКИ БЕЗ ЖІНОК КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Ел зліз з високого табурета, на якому сидів.

— Я піду до кухні з негром і оцим молодцем, — сказав він. — Вертай у кухню, негритосе. А ти за ним, молодче.

І невеличкий чоловік рушив до кухні слідом за Ніком та кухарем Семом. Двері за ними зачинились.

Другий, на ім'я Макс, сидів біля прилавка навпроти Джорджа. Та дивився він не на Джорджа, а в довге дзеркало, що прикрашало стіну за прилавком. У цьому приміщенні до їдальні Генрі був салун.

— То що, молодче, — спитав Макс, дивлячись у дзеркало, — чому ти нічого не кажеш?

— Що все це означає?

— Чуєш, Еле! — гукнув Макс. — Мій хлопець хоче знати, що все це означає.

— А чого ти йому не поясниш? — долинув з кухні голос Ела.

— Як ти думаєш, що воно все означає?

— Не знаю.

— А як ти гадаєш?

Говорячи, Макс дивився в дзеркало.

— Не можу сказати.

— Чуєш, Еле, молодець не може сказати, що він про все це думає!

— Еге ж, чую, — озвався Ел з кухні. Він відчинив низьке віконце, крізь яке передавали тарілки, й підпер його пляшкою від томатного соусу, щоб не зачинялось. — Слухай, молодче, — сказав він Джорджеві з кухні.— Стань-но трохи далі. А ти, Максе, посунься трохи праворуч. — Він розміщував їх, наче фотограф перед тим, як робити груповий знімок.

— Побалакай зі мною, молодче, — сказав Макс. — То як ти думаєш, що тут має статися?

Джордж мовчав.

— Ну, то я тобі поясню, — провадив далі Макс. — Ми хочемо вколошкати одного шведа. Знаєш такого здоровенного шведа, на ім'я Оле Андресон?

— Знаю.

— Він щовечора приходить сюди обідати, правда ж?