Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Марджорі попливла до берега трохи осторонь, щоб не зачепити жилки. Вона чимдуж налягла на весла, і човен вискочив носом на пісок. Разом з ним набігла дрібна хвиля. Марджорі вийшла з човна, і Нік витяг його на берег.

— Що з тобою, Ніку? — спитала Марджорі.

— Не знаю, — відказав Нік, збираючи сухий плавник на багаття.

Вони розпалили багаття. Марджорі пішла до човна й принесла ковдру. Вечірній вітерець гнав дим до мису, і вона розіслала ковдру між багаттям і озером.

Марджорі сиділа на ковдрі спиною до вогню й чекала Ніка. Він прийшов і сів поруч неї на ковдру. Позад них була рясна порість, що вкривала мис, попереду — затока й гирло Гортонової річки. Надворі ще не зовсім споночіло. Світло багаття сягало аж до води. Вони бачили обидва вудлища, які скісно стриміли над темною водою. Відсвіти вогню зблискували на котушках.

Марджорі відкрила кошик з їжею.

— Чогось не хочеться їсти, — сказав Нік.

— З'їж хоч що-небудь, Ніку.

— Ну гаразд.

Вони їли мовчки й дивилися на вудлища та на відблиск багаття на воді.

— Ніч буде місячна, — мовив Нік. Він поглянув через затоку, туди, де проти неба почали вирізнятися обриси пагорбів. Він знав, що за тими пагорбами сходить місяць.

— Я знаю, — весело озвалася Марджорі.

— Все ти знаєш, — сказав Нік.

— Ой Ніку, облиш, будь ласка! Дуже тебе прошу, не будь отакий!

— Нічого тут не вдієш, — відказав Нік. — Ти й справді все знаєш. Геть усе. У тім-то й біда. Ти сама знаєш, що це так.

Марджорі промовчала.

— Я навчив тебе всього. Сама знаєш, що це так. От скажи, Чого ти не знаєш?

— Ой, мовчи, — відказала Марджорі.— Краще дивись, як сходить місяць.

Вони сиділи на ковдрі, не торкаючись одне одного, й дивилися, як сходить місяць.

— Не треба говорити дурниць, — мовила Марджорі.— Ну справді, що з тобою діється?