Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Беручись знімати форель з гачка, він намочив руку, щоб не порушити тонкої плівки слизу, яка вкривала рибину. Якщо взяти форель сухою рукою, місце дотику вразить білий грибок. Коли в ті далекі літа Нік рибалив на велелюдних річках, де попереду й позаду нього брели інші рибалки з вудками, йому часто траплялися дохлі рибини, обліплені білою пліснявою, що їх прибило до якоїсь скелі чи занесло в заводь черевом догори. Нік не любив рибалити в місцях, де були інші люди. Якщо вони не з твоєї компанії, то псують усю ловлю.

Із зусиллям переставляючи занурені вище колін ноги, він побрів за водою по мілкому, що тяглося кроків на п'ятдесят, до того місця, де річку перетинали корчі. Він не настромив на гачок нової принади і, бредучи, ніс його в руці. Він знав, що дрібної форелі можна наловити й на мілкому, але дрібна була йому не потрібна. А великої форелі о цій порі на мілководді бути не могло.

Тепер пронизливо-холодна вода вже стискала йому стегна. Попереду, над загатою з корчів, линув гладенький опуклий потік. Вода була темна й лискуча. Ліворуч тягся низький край луки, праворуч — мочарі.

Нік відхилився назад проти течії і дістав з пляшки коника. Настромив його на гачок і поплював на щастя. Тоді спустив з котушки кілька ярдів жилки й закинув коника на темну бистрину. Коника понесло до загати, потім вагою жилки затягло під воду. Нік тримав вудлище в правій руці, перепускаючи жилку між пальцями.

Раптом він відчув довгий посмик. Він підсік, і вудлище враз ожило загрозливо зігнулося мало не вдвоє, а жилка туго напнулась, виходячи з води, й напиналася все дужче за тією потужною, невпинною, небезпечною тягою. Нік відчув, що поводок ось-ось урветься, і попустив жилку.

Жилка стрімко побігла у воду, і котушка аж завищала, розкручуючись. Надто швидко. Нік уже не міг її притримати, і жилка чимдуж збігала далі, а котушка вищала все пронизливіше.

Ось уже зблиснуло осереддя котушки, і серце Нікове злякано завмерло. Відхилившись назад проти води, що крижаним холодом обдавала йому стегна, він притиснув котушку великим пальцем лівої руки. Він насилу втрапив пальцем в один з отворів розкрученої котушки.

Коли він спинив котушку, жилка враз напнулася й стужавіла, мов струна, і за корчами скинулась високо над водою величезна форель. Коли вона вистрибнула, Нік приспустив кінець вудлища, щоб послабити натяг. Та, вже приспускаючи, відчув ту мить, коли натяг став надто сильний і жилка надто туга.

Авжеж, поводок урвався. Помилки бути не могло: наступної миті жилка втратила будь-яку пружність, стала суха й жорстка. А тоді зовсім провисла.

В роті у Ніка пересохло, серце похололо, і він почав змотувати жилку. Йому ніколи ще не траплялося бачити такої великої форелі. Важенна, дужа — де там її вдержати; а здоровенна яка, коли ото вистрибнула. Не менша за лосося.

Нікові руки тремтіли. Він поволі намотував жилку на котушку. Надто велике було збудження. Його аж наче трохи млоїло, тягло посидіти.

Поводок урвався там, де був прив'язаний гачок. Нік узяв його в руку. Він думав про ту велику форель, що була тепер десь там на дні, непорушно лежала в підводному присмерку під корчем з гачком у щелепі. Нік знав, що гострі зуби форелі зрештою перекусять гачок. А от жало так і залишиться у неї в щелепі. Ну й лютує ж вона, певно. Та ще б не лютувати такому здоровилу. Ото була форель. А на гачку як міцно сиділа. Наче кам'яна. Та й важка була, мов каменюка, поки не зірвалася. Еге ж, достобіса добренна була форель. Він про таких і не чув ніколи.

Нік виліз із річки на луку й постояв. Вода збігала зі штанів, у черевиках хлюпало. Він пройшов до загати й сів на ближчий корч. Йому не хотілося надто швидкої зміни вражень.

Він поворушив пальцями ніг у воді, що набралася в черевики, й витяг з нагрудної кишені сигарету. Закурив і кинув сірника на бистрину за корчами. Коли сірник закрутило течією, за ним метнулася маленька форель. Нік засміявся. Він собі спокійно покурить.

Він сидів на корчі й курив, обсихаючи на осонні; сонце пригрівало йому спину, попереду була річка, що заходила в ліс і, повернувши, зникала з очей, миготливі відсвіти на мілководді, великі, відшліфовані водою валуни, надбережні кедри та білі берези; а корч під ним був теплий від сонця, зручний, зовсім без кори, сірий і гладенький на дотик; і почуття досади поступово залишало Ніка. Воно відходило поволі, те почуття досади, що враз наринуло на нього після недавнього гострого збудження, від якого йому аж посудомило плечі. Тепер усе знову було гаразд. Поклавши вудку перед собою на корчі, Нік прив'язав до поводка новий гачок і так затяг вузлик, що він майже злився з самою жилкою.

Він настромив на гачок принаду, взяв вудлище й по корчах перебрався на той берег, щоб зайти в річку, де не так глибоко. Попід корчами й одразу ж за ними вода була надто глибока. Нік обігнув мілину, що вганялась у річку з боку мочарів, і вийшов на мілководдя.

Ліворуч, де кінчалася лука й починався ліс, лежав великий, вирваний з корінням берест. Його повалило бурею, і верхівка його заходила в ліс, а коріння було замулене, поросло травою і випиналося при березі чималим горбиком. Знизу його підмивала річка. Звідти, де стояв Нік, було видно глибокі, наче борозни, вимоїни, прориті течією в мілкому річищі. Там, де він стояв, дно встеляла галька, далі за водою воно теж було кам'янисте, повне великих голяків, а там, де річка обгинала коріння поваленого дерева, на дні лежав мул, і між вимоїнами колихалися на течії зелені пасма водоростей.

Нік заніс вудлище за плече, тоді рвучко метнув уперед, і жилка, виписавши дугу, потягла коника під воду, в одну з тих глибоких вимоїн серед водоростей. Форель узяла принаду, і Нік підсік її.

Простягши вудлище вперед, до поваленого дерева, й задкуючи проти води, Нік вивів форель, що билася на гачку, раз у раз згинаючи вудлище, з небезпечних підводних хащів на відкриту течію. Міцно тримаючи вудлище, яке гнулося, мов живе, він почав підтягати рибину до себе. Вона пручалась, але щораз подавалася; вудлище згиналось за кожним посмиком і кінець його часом зникав під водою, проте за кожним разом форель опинялася все ближче. Нік послаблював її посмики, ступаючи трохи вперед за водою. Нарешті він потяг вудлище вгору, провів форель над підсаком і рвучко підняв його.

Форель важко висіла в підсаку, і крізь чарунки було видно її плямисту спину й сріблясті боки. Нік зняв її з гачка, приємно важку, крутобоку, з великою випнутою нижньою щелепою, і, відчуваючи, як вона силкується вислизнути з руки, вкинув у довгий мішок, що звисав з його плечей аж до води.