Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

— Ти не змерзла? — спитав він. — Треба було надягти ще один светр.

— На мені їх і так три.

Дівчина принесла вузьку темну пляшку й перелила туди марсалу. Молодий американець заплатив ще п'ять лір. Вони вийшли. Дівчину все те смішило.

Педуцці походжав у кінці вулиці, де не так дуло, і тримав у руках вудки.

— Ходімо вже, — сказав він. — Я сам понесу вудки. Що з того, як хтось і побачить? Ніхто нас не зачепить. Мене в Кор-тіні ніхто не зачепить. Я маю знайомих у municipo[20]. Я був солдатом. Мене тут усі люблять. Я торгую жабами. Заборонено ловити рибу? Пусте. Дурниці. Не бійтеся. Кажу ж вам, форель величезна. Сила-силенна форелі.

Вони простували схилом пагорба, до річки. Місто залишилося позаду. Сонце сховалось, і почав накрапати дощ.

— Онде, — мовив Педуцці, показуючи на якусь дівчину в дверях будиночка, повз який вони саме проходили, — моя донечка.

— Яке сонечко? — здивувалась американка. — Де він бачить сонечко?

— Він каже «донечка», — пояснив їй чоловік.

Дівчина відразу зникла в домі.

Вони спустилися з пагорба через поле, а тоді повернули й пішли понад річкою. Педуцці торохтів без угаву, весь час підморгуючи й значуще киваючи. Усі троє ішли поряд, і вітер доносив до американки його хмільний віддих. А раз він навіть штовхнув її під бік. Говорив він то діалектом д'Ампеццо, то тірольсько-німецьким. Він ніяк не міг збагнути, котру говірку американець та його дружина розуміють краще, і тому вдавався до обох водночас. Та коли американець мовив на щось «Jа, Jа»[21],Педуцці вирішив говорити тільки по-тірольському. Тепер американець та його дружина не розуміли ні слова.

— Усі в містечку бачили, як ми перлися з цими вудками. І тепер за нами напевне йде річковий патруль. Краще б нам не встрявати в таке діло. Та ще й цей клятий старий дурень геть п'яний.

— А в тебе, звісно, бракує духу взяти та й повернути назад, — сказала дружина. — Тобі неодмінно треба йти за ним.

— А чом би тобі не повернутися? Ішла б назад, Тіні.

— Ні, я залишуся з тобою. Коли сідати до в'язниці, то вже разом.

Вони круто повернули внйз до води, і Педуцці спинився. Поли його френча розвівав вітер, і він щось говорив, показуючи на річку. Вона була руда й каламутна. Праворуч на березі лежала купа сміття.

— Скажіть мені це по-італійському, — попросив молодий американець.

— Un mezz ora. Рій d' uri mezz' ora[22].

— Він каже, що туди ще не менш як півгодини. Повертайся, Тіні. Ти вже й так змерзла на цьому вітрі. День видався препаскудний, та й розваги ніякої вже не вийде.

— Гаразд, — мовила вона й рушила нагору трав'янистим схилом.