Розділ «ЗА НАШОГО ЧАСУ КНИГА ОПОВІДАНЬ»

Педуцці віддав йому згорнуту в кілька разів десятилірову банкноту.

— Та нічого, — відказав він. — Цебто чого-небудь. — Він розгубився. — Може, марсали. Я не знаю. Марсали?

Двері «Конкордії» зачинились за американцем та його дружиною.

— Три келишки марсали, — звернувся американець до дівчини, що стояла за прилавком з тістечками.

— Певно, два? — спитала вона.

— Ні,— відказав він. — 3 нами ще один vecchio[18].

— А-а, — мовила вона, — vecchio… — І засміялася, беручи пляшку.

Вона налила в три келишки каламутної рідини. Дружина американця вже сиділа біля столика під стіною, де на жердинках висіли газети. Чоловік поставив перед нею келишок з марсалою.

— Випий, — сказав він. — Може, трохи розвеселишся.

Вона сиділа й дивилася на келишок. Американець вийшов надвір, з келишком для Педуцці, але того ніде не було.

— Не знаю, де він подівся, — сказав він, повернувшись до кондитерської з повним келишком.

— Він хотів цілу пляшку, — мовила дружина.

— Скільки коштує чверть літра? — запитав американець дівчину.

— Bianco? [19] Одна ліра.

— Ні, марсала. І звідси туди влийте, — сказав він, подаючи їй свій келишок і той, що призначався для Педуцці.

Вона наповнила крізь лійку чвертьлітрову мірку вина.

— І дайте якусь пляшку, щоб забрати з собою, — докинув американець.

Вона пішла шукати пляшку. Все те трохи смішило її.

— Мені дуже прикро, що ти не в гуморі, Тіні,— звернувся американець до дружини. — Ти пробач, що я так розмовляв з тобою за сніданком. Ми обоє мали на думці те саме, тільки під іншим кутом зору.

— Це не має значення, — відказала вона. — Усе це не має ніякісінького значення.