Розділ перший

— А, інженер! — і посмішка доктора Кроковскі зразу поблякла, на якусь мить втратила сердечність. — Славно-славно. Отже ви не прийматимете тут жодних медичних процедур, ні в фізичному, ані в психічному розумінні?

— Ні, дуже дякую! — сказав Ганс Касторп, ледь не відступаючи крок назад.

Тут посмішка доктора Кроковскі знову переможно засяяла й знову, потискуючи хлопцеві руку, він голосно вигукнув:

— Ну, гарного вам сну з почуттям вашого бездоганного здоров'я, пане Касторп! На добраніч і до побачення! — з цими словами він відпустив молодих людей і знову сів до своєї газети.

Ліфт уже не працював, тож назад вони підіймалися сходами, підіймалися мовчки, трохи приголомшені від зустрічі з доктором Кроковскі. Йоахим провів Ганса Касторпа до номера тридцять чотири, куди кульгавий консьєрж і справді доставив багаж, вони побалакали ще хвилин з п'ятнадцять, поки Ганс Касторп діставав з валізи нічну білизну й речі для ванни, при цьому курячи товсту, слабку цигарку. До сигари сьогодні він не добрався, що здалось йому самому дивним і незвичайним.

— Він виглядає дуже поважно, — сказав Ганс Касторп, випускаючи ротом дим. — Блідий як стіна. Але, слухай, його взуття просто жахливе. Сірі вовняні шкарпетки та оті сандалі. Він часом наприкінці не образився?

— Кроковскі досить чутливий, — визнав Йоахим. — Ти не мав так різко відмовлятись од медичних процедур, принаймні, не від психічних. Йому не подобається, якщо хтось їх уникає. Зі мною він також не дуже спілкується, оскільки я йому не достатньо довіряю. Вряди-годи розповідаю йому про який-небудь свій сон, аби він мав що розчленувати.

— Ну, то, певно, я його образив, — сказав Ганс Касторп з досадою, оскільки відчував незадоволення самим собою, адже через нього хтось образивсь. І втома навалилася на нього з новою силою.

— На добраніч, — сказав він, — я падаю з ніг.

— О восьмій я зайду по тебе до сніданку, — сказав Йоахим на прощання.

Ганс Касторп нашвидкуруч провів вечірній туалет. Заледве встиг вимкнути настільну лампу, як сон здолав його, і він встиг ще раз здригнутися, згадавши, що позавчора на цьому ліжку померла людина. «То, напевне, не вперше, — сказав він до себе так, наче це могло його заспокоїти. — Це просто смертний одр, звичайний смертний одр». І заснув.

Та тільки-но заснув, йому почало щось снитися, і снилось аж до ранку. Переважно він бачив Йоахима Цімсена у дивній, скоцюрбленій позі, який спускався саньми з крутої гори. Мав таку саму фосфоресцентно бліду шкіру, як і доктор Кроковскі, а попереду сидів юнкер, який мав досить непевний вигляд, як людина, про яку лише відомо, як вона кашляє, він тими саньми й правив. «Для нас це все однаково тут, нагорі», — казав скоцюрблений Йоахим, і цього разу він, а не юнкер, зайшовся тим кашоподібним кашлем, від чого Ганс Касторп гірко розплакався й згадав, що йому треба бігти до аптеки по крем від холоду. Та на його шляху сиділа пані Ілтіс із гострим обличчям і тримала щось у руках, що напевне мало бути її «стерилетом», але насправді було безпечним станком для гоління. Це знову розсмішило Ганса Касторпа, й так його кидало з одного настрою до іншого, аж поки крізь напіввідчинені балконні двері засірів ранок і збудив його.