Розділ перший

— Так, просто колосально, що ти приїхав! — мовив він, і в його спокійному голосі чулася схвильованість. — Маю сказати, що це для мене справжня подія. Таки певна переміна тобто, цезура, певний злам у цьому безконечному, безмежному перебуванні наодинці...

— Але ж для вас час має тут збігати швидко, — зауважив Ганс Касторп.

— Швидко й повільно, як тобі хочеться, — відповів Йоахим. — Він взагалі не збігає, маю тобі сказати, що це взагалі ніякий не час і ніяке не життя, яке вже там життя, — сказав він, хитаючи заперечно головою, й знову потягся до склянки.

Ганс Касторп також пив, не зважаючи на те, що обличчя аж пашіло. Та тілові все ще було холодно, відчувався радісний, але й трохи болісний неспокій. Слова випереджали думку, він часом обмовлявся й тоді просто відмахувавсь рукою. До речі, Йоахим також був трохи збудженим, тим вільніше й розкутіше розгорталася їхня розмова. Нараз пані, що постійно мугикала та постукувала пальцем, раптом підвелася й пішла геть. За їжею вони жестикулювали виделками, зі шматком за щокою надавали обличчю серйозного виразу, сміялися, кивали головами, знизували плечима й, не встигнувши як слід проковтнути їжу, говорили далі. Йоахим цікавився новинами з Гамбурга й перевів розмову на заплановану регуляцію річки Ельби.

— Епохально, — казав Ганс Касторп. — Епохально для розвитку нашого судноплавства. Важко переоцінити значення цього. Ми закладаємо в бюджет п'ятдесят мільйонів як негайні одноразові видатки, і можеш бути певним, ми знаємо, що робимо.

Проте, незважаючи на всю важливість регуляції Ельби, він швидко перескочив на іншу тему й просив Йоахима, аби той детальніше розповів про життя «тут, нагорі» і про гостей, Йоахим був радий нагоді поділитися враженнями й розповісти як то воно є. А про трупи, які спускають трасою бобслею, він мав розповісти ще раз і засвідчити, що то свята правда. Ганс Касторп зайшовся від сміху, аж і Йоахим розсміявся, відчуваючи при цьому задоволення. Він оповідав і про інші кумедні речі, підживлюючи таким чином загальний настрій. З ним за столом сидить одна пані на ім'я Штер, до речі, досить хвора, дружина музиканта з Каннштадту, — вона найбільш неосвічена особа, яку він будь-коли зустрічав. На повний серйоз вона каже «дезінфіскувати». Асистента ж Кроковскі називає «фомулус», маючи на увазі «фамулус». Усе це доводиться мовчки ковтати. Окрім того, вона просто хвороблива пліткарка, як, зрештою, більшість тих, хто «тут, нагорі», а іншій дамі, пані Ілтіс, вона казала, що носить «стерілет».

«Стерілет, замість стилет — ну, це просто чудово!» Напівлежачи в своїх кріслах, вони так реготали, що аж трусилися, й майже одночасно на них напала гикавка.

Нараз Йоахим насупився й задумавсь над своїм жеребом.

— Так, ми сидимо тут і сміємося, — мовив він з болем у голосі, який переривали здригання його діафрагми, — а коли я нарешті звідси вийду — ніхто й не знає, бо коли Беренс каже: ще півроку, то щонайменше треба настроюватися на довший термін. Це досить жорстоко, еге ж? Я вже так радів, що наступного місяця зможу скласти офіцерський залік. А тим часом я і далі тут байдикую з термометром у роті, рахую ляпсуси пані Штер і марную час. Один рік має таке значення в нашому віці, там, унизу можуть відбутися такі зміни і такі зрушення. А я маю скніти в цій дірі, просто як у гнилому болоті. Ні, я зовсім не перебільшую...

Дивним чином на це Ганс Касторп відповів лише запитанням, чи можна тут знайти таке пиво, як портер, а коли його двоюрідний брат глянув на нього трохи здивовано, то помітив, що той буквально засинає — власне, він уже спав.

— Та ти засинаєш! — сказав Йоахим. — Ходімо, вже час спати нам обом.

— Ще зовсім не час, — сказав Ганс Касторп, ледь ворушачи язиком. Проте він все-таки пішов, трохи згорбившись і незграбно переставляючи ноги, як людина, що від утоми буквально падає з ніг. Він змушений був з останніх сил взяти себе в руки, коли у ледь освітленому холі почув голос Йоахима:

— Там сидить Кроковскі. Гадаю, я мушу тебе швидко відрекомендувати.

Кроковскі сидів на світлі перед салонним каміном, недалеко від прочинених розсувних дверей, і читав газету. Коли молоді люди попрямували до нього, він підвівсь, а Йоахим по-військовому сказав:

— Пане докторе, дозвольте, будь ласка, відрекомендувати вам мого брата в перших Касторпа з Гамбурга. Він оце приїхав.

Доктор Кроковскі привітав нового гостя зі своєрідною щирою, вайлуватою й бадьорою сердечністю, так ніби хотів натякнути, що у спілкуванні з ним тет-а-тет жодна ніяковість недоречна, пасує лише радісна довірливість. Йому було під тридцять п'ять, він був кремезним, огрядним, значно меншим на зріст за обох двоюрідних братів, тож йому доводилося, розмовляючи з ними, закидати голову трохи набік; він був неймовірно блідий, блідість ніби просвічувалася крізь шкіру, й це враження посилював темний жар його очей, чорні брови і досить довга ледь шпакувата, навпіл розділена борода. На ньому був чорний двобортний костюм, чорні з дірочками, схожі на сандалі черевики, товсті сірі вовняні шкарпети та м'який широкий шарф, який Ганс Касторп колись бачив лише на одному фотографі з Ґданська. Це надавало доктору Кроковскі таки справді артистичного вигляду. Щиро посміхаючись крізь бороду жовтавими зубами, він потис хлопцеві руку, при цьому проказуючи баритоном з ледь помітним іноземним акцентом:

— Ласкаво просимо, пане Касторп! Бажаю вам швидко акліматизуватися й почуватись у нашому колі якнайкраще. Вибачте за запитання, ви прибули до нас як пацієнт?

Було зворушливо дивитись, як Ганс Касторп намагається демонструвати свою ввічливість та перебороти сон. Його дратувало те, що перебуває в такій поганій формі й з недовірливою самовпевненістю молодости вбачав у посмішці та бадьорому настрої асистента ознаку поблажливої іронії. Він відповів, що приїхав на три тижні, згадав про свій іспит, а щодо лікування, то він, слава Богу, цілком здоровий.

— Справді? — перепитав доктор Кроковскі, при цьому витягти голову й схиливши її набік, ніби глузував, і ще ширше посміхаючись... — Тоді ви феномен, гідний усебічного вивчення! Мені, зокрема, ще ніколи не траплялась абсолютно здорова людина. Вибачте за запитання, але що то за іспит, який ви витримали?

— Я інженер, пане докторе, — відповів Ганс Касторп зі стриманою гідністю.