Спін

І дуже скоро ми почали фліртували один з одним, ніби Саймон Таунсенд і останні вісім років нічого не значили. Жарти, по-перше, які, можливо, вже не були жартами. Я сказав їй, що нудьгував за нею. Вона ж сказала, що у неї теж бували моменти, коли їй кортіло побачити мене.

- Мені іноді хотілося поговорити з тобою. Але я не мала твого номера, а тоді думала що ти напевно страшенно зайнятий.

- Ти могла взнати мій номер. І я не був зайнятий.

- Ти правий. Насправді це було більш схоже на… моральне боягузтво.

- Я такий страшний?

- Не ти. А ситуація. Я припускаю, що я відчувала, ніби повинна буду вибачитися перед тобою. І я не знала, з чого почати. - Вона слабо посміхнулася. - Я думаю, що і досі не знаю.

- Тобі немає за що вибачатися, Діано.

- Дякую за ці слова, але я, здається, не згодна. Ми більше не діти. Тепер можна озирнутися назад з деякою дорослою проникливістю. Ми були такими близькими, як можуть бути дві людини, не торкаючись одна одної. Це було єдине, що ми не наважувались зробити. Або навіть поговорити про це. Ми ніби прийняли присягу мовчання.

- Зірки зникли занадто швидко, - сказав я, відчуваючи сухість у роті, в жаху на себе, на свою відвертість.

Діана махнула рукою.

- Та ніч. Та ніч, - знаєш, що я пам’ятаю про ту ніч? Джейсонів бінокль, яким я дивилася у вікна Великого Будинку, коли ви обоє дивилися в небо. Я в дійсності не пам’ятаю, чи дивилася на зірки взагалі. Те, що я запам’ятала, це Керол в одній із задніх кімнат з кимось зі служби громадського харчування. Вона була п’яною і здавалося, що вона похитується. - Вона сором’язливо засміялася. - Це був мій власний маленький апокаліпсис. Все, що я вже тоді ненавиділа у Великому Будинку, і у своїй сім’ї, все це підсумувалося в одну ніч. Я просто хотіла прикинутися, що цього не існує. Ні Керол, ні Еда, ні Джейсона…

- Ні мене?

Вона посунулася через диван і, перед тим як заговорити знову, поклала руку мені на щоку. Її рука була прохолодною, через те що перед тим тримала холодний бокал з напоєм.

- Ти був винятком. Я була налякана. А ти був неймовірно терплячий. Я оцінила це.

- Але ж ми не могли…

- Торкатися.

- Так, торкатися. Ед ніколи б не простив мені цього.

Вона прибрала руку.

- Ми могли би приховати це від нього, якби хотіли. Але ти правий, - Ед був проблемою. Він заражає все. Було просто непристойно, коли він змусив твою матір стати економкою і перейти у другий клас. Це було принизливо. Можу я тепер зізнатися тобі в дечому? Я абсолютно ненавиджу його, хоч і його дочка. Мені особливо не подобалося те, що коли між нами відбулося би що-небудь, це можна було розцінити як твій спосіб помститися Еду Лайтону.

Вона відкинулася, трохи здивована з себе, я думаю.