Спін

Шум у будинку зрештою стих. Через деякий час до нас вийшов Джейсон, з винуватим видом, і попросив нас допомогти йому з барбекю. Ми пішли за ним і зрештою почали більш приємну розмову, в той час як гриль помаленьку розігрівався. Діана вийшла з дому, почервоніла, але торжествуюча. Вона завжди вела себе так, коли перемагала у суперечці з Джейсом: трохи гордовито, трохи здивовано.

Ми сіли за приготованою на грилі куркою, чаєм з льодом і залишками салату з трьох компонентів.

- Ви не заперечуватимете, якщо я запропоную благословення? - Запитав Саймон.

Джейсон закотив очі, але кивнув.

Саймон урочисто нахилив голову. Я приготувався до проповіді. Але все, що він сказав, було:

- Боже, дай нам мужність, щоб прийняти нагороду, яку кладеш перед нами сьогодні і в будь-який інший день. Aмінь.

Молитва виражала не подяку, а необхідність мужності. Дуже сучасно. Діана посміхнулася мені через стіл. Тоді постиснула Саймону руку, і ми почали їсти.

Коли ми закінчили, сонячне світло все ще лилося,а ще не з’явилися в їх вечірній нестямі. Вітерець помер і була дивна м’якість в остигаючому повітрі.

В іншому місці все відбувалося дуже швидко. Але ми цього не знали. Навіть Джейсону, незважаючи на всі його хвалені зв’язки, не сказали, що десь між першим укусом курчати і останньою ложкою бобового трикомпонентного салату Китай вийшов з переговорів і наказав негайно запустити по балістичній траєкторії модифіковані ракети “Dong Feng”, озброєні термоядерними боєголовками. Ракети лягли на курс ще тоді, коли ми тягнули з холодильника пляшки “Heinekens”. По крижаних зелених ракетоподібних пляшках повзли каплі води…

Ми прибрали зі столу у внутрішньому дворику. Я згадав про зношені свічки запалювання і мій план відправити Саймона в місто вранці. Діана щось прошепотіла своєму братові, і (після паузи) підштовхнула його ліктем. Джейс нарешті кивнув, повернувся до Саймона і сказав:

- Один з цих автомобільних супермаркетів за межами Стокбріжда працює до дев’ятої. Чому б нам не поїхати туди прямо зараз?

Це була мирна жертва, однак не дуже охоча. Саймон оговтався від початкового подиву і сказав, що не збирається відмовитися покататися на Ferrari, якщо знайдеться хтось, хто йому це запропонує.

- Я зараз піджену її до виходу. - Голос Джейса пом’якшився при перспективі продемонструвати свою машину, він пішов у дім, щоб взяти ключі. Саймон відстрілювався дуже добре, експресія проти зверхності. Я подивився на Діану. Вона усміхнулася, пишаючись маленьким тріумфом своєї дипломатії.

В іншому місці ракети “Dong Feng” підійшли, а потім перетнули спін-бар’єр на шляху до запрограмованих у них цілей. Слід від роботи їх двигунів над темною, холодною, нерухомою Землею напевно виглядав досить дивно, запрограмовані виключно на внутрішнє управління, вони несли себе до безликих артефактів, які дрейфували, підвішені у сотні миль над полюсами.

Драма без глядачів, занадто раптова, щоб її побачити.

Обмін даними, - пізніше, - показав, що детонація китайських боєголовок не мала ніякого впливу на диференціацію плину часу. На що вплинули (і сильно) вибухи, - то це на візуальний фільтр, що оточував Землю. Не кажучи вже про людське сприйняття Спіну.

Як Джейс вказував кілька років тому, тимчасовий градієнт означав, що величезна кількість радикально зміщеного у синю область спектру випромінювання опалила би поверхню нашої планети, якщо б випромінювання не фільтрували і не керували цим процесом гіпотетики. Більше трьох років сонячного світла, що відповідали одній секунді на Землі, було досить, щоб убити все живе, достатнім, щоб стерилізувати грунт і випарувати воду в океанах. Гіпотетики, які розробили тимчасовий кокон для Землі, також екранували нас і від інших смертельних побічних ефектів. Крім того, гіпотетики регулювали не тільки кількість енергії, яка досягала поверхні Землі, але й відводили з планети її власне тепло і випромінювання у космос. Це було можливим, тому погода за останні кілька років була така помірна в середньому.

Небо над Беркширом, принаймні, було настільки безхмарним і синім, як кристали Вотерфорда, коли китайські ракети з “корисним навантаженням” досягли своїх цілей о 7:55 за східним часом.

Я був з Діаною в передній кімнаті, коли задзвонив домашній телефон.

Хіба ми помітили що-небудь перед дзвінком Джейсона? Ні, нічого. Зміна в сонячному світлі була така незначна, як відчуття, ніби якісь хмарки пробігали перед сонцем. Вся моя увага була зосереджена на Діані. Ми пили “кулери” і говорили про дрібниці. Які книги ми читали, які фільми дивилися. Розмова була захоплюючою, але не за змістом, а за інтонаціями, ритмом, у який ми потрапляли, коли були одні, як і колись раніше. Кожна розмова між друзями або коханцями створює свою власну атмосферу або ритм, приховану розмову, яка працює як підземна річка навіть у найбільш банальних ситуаціях. Те, що ми говорили було банальним і звичайним, але розуміння було глибоким і іноді підступним.