Спін

Перед тим як Кейптаун-Мару повинна була перетнути портал, я піднявся на палубу, щоб можливо востаннє поспостерігати за сходом сонця. Арка була в основному невидимою, її спадаючі стовпи були приховані за горизонтом зі Сходу і Заходу, але за півгодини до світанку її вершина була лінією в небі, майже прямо над головою, тонка як бритва і акуратно виблискуюча.

Вона зникла за серпанком високих перистих хмар десь посередині ранку, але всі ми знали, що вона там.

Перспектива транзиту змусила всіх нервуватися, не тільки пасажирів, але й досвідчений екіпаж. Вони робили звичайну роботу, якої потребувало судно, ремонт техніки, палуби, перефарбовували надбудову, але не було тієї жвавості в ритмі їхньої роботи, яка спостерігалася учора. Джала вийшов на палубу, тягнучи пластиковий стілець і приєднався до мене у куточку, захищеному від вітру сорокафутовими контейнерами, але з вузьким видом на море.

- Це моя остання поїздка в іншу сторону, - сказав Джала, - він був одягнений в цей теплий день у вільну жовту сорочку та джинси. Сорочка була розстібнута, підставляючи його груди сонячному промінню. Він узяв з собою банку пива і тепер відкрив її. Всі його дії служили цілі створити враження сучасної людини, бізнесмена, яка в рівній мірі зневажає як мусульманський шаріат так і мінанзький адат.

- Цей час, - сказав він, - уже не повернеться.

Він спалив за собою всі мости,- майже в буквальному сенсі, якщо мати на увазі пожар в Телук Байяр, з яким він можливо не мав нічого спільного, як і зі страйком докерів. (Вибухи були підозріло зручним прикриттям для нашого відбуття, навіть якщо нас ледь не спіймала пожежа.) Протягом багатьох років Джала був провінційним емігрантом, який перебивався контрабандою, брокерська торгівля була набагато більш прибутковим бізнесом, ніж його легальні імпортно-експортні операції. Він заробив більше грошей, перевозячи людей, а не пальмову олію, - сказав він. Але індійсько-в’єтнамська конкуренція була жорсткою і політичний клімат зіпсувався; краще віддалитися в Порт-Магеллан, ніж провести залишок свого життя у в’язниці Нових Реформістів.

- Ви робили перехід раніше?

- Двічі.

- Це було складно?

Він знизав плечима.

- Не вірте всьому, що чуєте.

Ближче до полудня на палубі зібралося багато пасажирів. На додаток до мінанзького села було асорті з провінції Ачех, малайські, тайські емігранти, - на борту, можливо, ще сотні людей знаходилися у каютах, а три алюмінієві контейнери в трюмі були фальсифікатами, і використовувалися як спальні приміщення і ретельно вентилювалися.

Це не була піратська, часто смертельна, торгівля людським матеріалом і контрабандою, яка процвітала у Європі чи Північній Америці. Більшість людей, які перетинали Арку кожен день скористалися ще слабкими, санкціонованими ООН програмами переселення, часто без грошової допомоги. Ми ставилися з повагою до екіпажу, багато з них провели місяці в Порт-Магеллані і багато знали про нове місце і його небезпеки.

Частину головної палуби огородили сіткою, це було свого свого роду футбольне поле, де бігали групи дітей. Кожен раз, коли м’яч відскакував від сітки, та коливалася і зачіпала Джала. Джала був цим роздратований.

Я запитав його, коли корабель зробить перехід.

- Сходіть до капітана, якщо ми не змінимо швидкості, о дванадцятій чи близько до того.

- Наш останній день на Землі, - сказав я.

- Це поганий жарт.

- Я мав на увазі лише нас.

- Тоді говоріть тихіше. Моряки забобонні люди.