Спін

Кейптаун-Мару взяв курс на південь від кільця, паралельно до його площини і майже прямо під вершиною. Сонце ще освітлювало вершину Арки, і вона більше не була вигнута дугою, але ніби захмарилася (як посмішка чеширського кота, сказала Діана) високо в темному небі. Зірки пропливали повз неї, як фосфоресціюючий планктон перед носом корабля.

Діана поклала голову мені на плече.

- Я хотіла би, щоби Джейсон теж це бачив.

- Повір, що він дійсно це уявляв. Тільки не з цієї точки.

Були три нагальні проблеми у Великому Будинку після смерті Джейсона.

Найбільш актуальною проблемою була Діана, фізичний стан якої залишався незмінним протягом кількох днів після ін’єкції марсіанського препарату. Вона була майже в коматозному стані і її періодично лихоманило, її пульс бився десь в горлі, як крила літаючої комахи. Ми мали мало медикаментів, і мені довелося умовити її випити кілька ковтків води. Реальним було тільки поліпшення звуку її дихання, яке поступово ставало більш спокійним і тихим, принаймні легені приходили у норму.

Другою проблемою були похорони, - не одні Лайтони втратили члена сім’ї, - багато інших сімей по всій країні теж мали померлих, і було потрібне поховання.

Велика хвиля смертей (випадкових, суїцидальних, вбивств) пронеслася по всьому світу протягом останніх декількох днів. Жодна нація на Землі не могла з цим боротися, за винятком хіба що грубої сили, і Сполучені Штати не стали винятком. По місцевому радіо почали оголошувати пункти збору для масових поховань; з м’ясокомбінатів були реквізовані рефрижератори, диктували номер для виклику по телефону цієї служби, але Керол про це не хотіла навіть чути. Коли я підняв це питання, вона випросталася в позі жорсткої гідності і сказала,

- Я не буду цього зробити, Тайлер. Я не кину Джейсона у яму, як середньовічного жебрака.

- Керол, ми не в змозі..

- Почекай, - сказала вона. - У мене ще залишилися деякі контакти зі старих днів. Дозволь мені зробити кілька дзвінків.

Вона колись була шанованим фахівцем і, мабуть, мала велику мережу контактів до заміжжя; але кому (після тридцяти років алкогольного самотності), вона могла подзвонити? Проте вона провела ранок, дзвонячи по телефону, відстежуючи змінені номери, повторно дзвонила, пояснюючи, умовляючи, благаючи. Все це здавалося мені безнадійним. Але приблизно шістьма годинами пізніше прибув катафалк, і двоє, очевидячки вичерпані, але неухильно стримані і професійні працівники пройшли всередину, поклали Джейсонове тіло на колісні носилки і винесли його з Великого Будинку в останній раз.

Керол провела залишок дня нагорі, тримаючи Діану за руку і співала пісні, які та, ймовірно, не чула. Вранці, коли зійшло сонце, вона знову випила чарку “дози обслуговування”, як вона це називала.

Нашою третьою великою проблемою був Ед Лайтон.

Потрібно було сказати Еду, що його син помер, і Керол зібралася з духом, щоб виконати цей обов’язок. Вона зізналася, що не розмовляла з Едом, окрім як через адвокатів, уже кілька років, і що він завжди лякав її, принаймні, коли вона була тверезою, - він був великий, конфронтаційний, залякуючий; Керол була крихкою, невловимою, тихою. Але її горе тонко змінило це рівняння.

Це зайняло декілька годин, але вона, нарешті, змогла дістатися до нього, - він був у Вашингтоні, в межах досяжності приміського зв’язку, - і сказати йому про Джейсона. Вона була ретельно розпливчаста у причині його смерті. Вона сказала йому, Джейсон прийшов додому з тим, що виглядало як пневмонія, і що вона перетворилася у критичний стан і незабаром після харчування він помер і що світ зійшов з розуму, - ні телефону, ні швидкої допомоги, і в кінцевому рахунку ніякої надії.

Я запитав її, як Ед сприйняв цю звістку.

Вона знизала плечима.

- Він не сказав нічого значущого на перший погляд. Мовчання Еда - це спосіб вираження болю. Його син помер, Тайлер. Це, можливо, не здивувало його, враховуючи, що відбулося в останні кілька днів. Але його це вдарило. Я думаю, що йому було невимовно боляче.

- Ви сказали йому, що Діана теж тут?