Спін

Реплікатори були безсмертними. Як окремі суб’єкти вони жили, розмножувалися, і врешті-решт помирали. Те, що залишалося, було мережею, яку вони побудували: коралові рифи, взаємопов’язані вузлами порталів, в яких накопичувалися нові дані, і відсилалися до точки походження реплікаторів.

- Коли ми говорили останнього разу, - нагадав я Джейсу, - ти сказав, що у вас виникла проблема. Ти сказав, що частина реплікаторів помирала незрозуміло чому.

- Вони зустрілися з тим, чого ніхто не планував.

- З чим, Джейс?

Він помовчав кілька хвилин, ніби збираючись з думками.

- Ми передбачали, - сказав він, що коли запустим реплікатори, то це буде щось нове у всесвіті, абсолютно новий вид штучного життя. Це припущення було наївним. Розумні істоти, земляни чи марсіани, не перші живі види, що розвиваються в нашій галактиці. Це далеко не так. По суті у нашому існуванні немає нічого незвичайного. Практично все, що ми зробили в нашій короткій історії, вже було зроблено раніше, десь, кимось, колись.

- Ти розповідав мені, що наші реплікатори служили матеріалом для інших реплікаторів.

- Така екологічна ніша реплікаторів. Зірки для них, - це джунглі, Тайлер. Спосіб життя, який колись вели люди.

Я спробував уявити собі цей процес так, як описав його Джейсон:

Далеко за межами спін-поглиненої Землі, далеко за межами сонячної системи, так глибоко в космосі, що навіть сонце здається лише ще однією зіркою в безодні чорного неба, реплікаторне насіння сідає на запорошений фрагмент льоду і починає розмножуватися. Воно також може ініціювати цикл росту, спеціалізації, спостереження, зв’язку та відтворення, які відбулися незліченну кількість разів під час повільних міграцій його предків. Можливо, воно врешті-решт досягає зрілості; можливо, навіть починає передавати мікросплески даних; - але на цей раз цикл переривається.

Хтось відчув присутність реплікаторів. Хтось голодний.

Хижак (так назвав його Джейс), ще один вид напіворганічного автокаталітичного зворотного зв’язку з іншої колонії самовідтворюваних клітинних механізмів, у якого є підключення до власної мережі, на цей раз старіший і набагато більший за земні реплікатори, які просто не мали достатньо часу розмножитися. Хижак більш високорозвинений, ніж його жертви: його програми для біогенного впливу і використання ресурсів вдосконалювалися протягом мільярдів років. Земну реплікатору колонію, сліпу і не в змозі втекти, швидко з’їдають.

Але їжа має тут особливий сенс. Хижак хоче більше, ніж ланцюжки складних вуглецевих молекул, з яких складаються реплікатори по досягненні зрілості, і які корисні як матеріал для будівництва. Набагато цікавішим для хижака є функції реплікаторів, програмні стратегії, записані в його репродуктивних шаблонах. Він бере від них те, що вважає потенційно цінним; тобто реорганізовує та експлуатує реплікаторну колонію для своїх власних цілей. Колонія не помирає, а поглинається, включається разом зі своїми братами в більшу, складнішу і значно старішу міжзоряну ієрархію.

Це не перший і не останній випадок поглинання.

- Реплікаторна мережа зв’язку як правило залишається цілою, - сказав Джейсон, - це одна з речей, яку відчувають цивілізації, які її народжують. Враховуючи обмеження швидкості пересування досвітловою швидкістю як способом вивчення галактики, більшість технологічних культур в кінцевому підсумку погоджується на розширення сітки фон Неймана. Реплікаторам нічого не варто підтримувати і генерувати потік інформації, яка розширюється в геометричній прогресії в часі.

- Окей, - сказав я, - я це розумію. Марсіанські реплікатори унікальні. Вони дісталися до місць, які ти назвав машинною екологією.

- Це екологія фон Неймана. (на честь математика ХХ століття Джона фон Неймана, який першим висловив думку про можливість самовідтворюваних машин.)

- Нехай так, і вони поглинаються нею. Але чи може це розповісти нам що-небудь про гіпотетиків або Спін.

Джейсон нетерпляче стиснув губи.

- Ні, Тайлер. Ти не зрозумів. Гіпотетики і є екологія фон Неймана. Вони одного виду.