Спін

- Скажи моє ім’я знову.

- Діана, - сказав я. - Діана. Діана.

Діана була серйозно хвора, але гірше було з Джейсоном, який був при смерті. Він сказав мені, що йому потрібно багато розповісти, коли я зайшов до нього.

Керол повідомила мені що він сьогодні нічого не їв. Джейс висмоктав крижану воду через соломинку, але відмовився від інших рідин. Він ледве міг рухати своїм тілом. Коли я попросив його підняти руку, він це зробив, але з такою масою зусиль і так помалу, що я попросив опустити її знову. Тільки його голос, як і раніше, був сильним, і він очікував втратити навіть його, хоча цього не трапилося минулої ночі і сьогодні вранці. А завтра хто знає? Він хотів поговорити, поки міг.

- Чи є якась причина погіршення твого стану вночі?

- Дуже проста, я думаю. Ми ще дістанемося до неї. Спочатку я хочу, щоб ти дещо зробив. Мій чемодан був на комоді, він все ще там?

- Поки що так.

- Відкрий його. Я поклав туди аудіо-рекордер. Знайди його.

Я знайшов полірований сріблястий прямокутник розміром з колоду гральних карт, поруч з купкою конвертів з Маніли, на яких були імена, яких я не знав.

- Це він? - спитав я, - і одразу ж прокляв свій язик, це був він, звичайно, більше нічого схожого на диктофон не було.

- На корпусі написано Sony. Під ним повинен бути пакет з чистою пам’яттю.

- Так, я знайшов його.

- Тепер можемо поговорити. До тих пір, поки не стемніє, і, можливо, трохи далі. І я хочу, щоб рекордер працював. Неважливо, що станеться. Зміниш пам’ять, коли вона закінчиться, або батареї, якщо потужність знизиться. Зробиш це для мене, добре?

- Поки що Діана не вимагає невідкладної уваги. Коли ти хочеш почати?

Він повернув голову. Алмазні мушки в його очах поблискували дивним світлом.

- Тепер не буде занадто скоро, - сказав він.

МИСТЕЦТВО ПОМИРАТИ

Марсіани, за словами Джейсона, не були простими, спокійними, пасторальними людьми. Хоч Вун і хотів (або намагався) створити у нас таке враження.

Правдою було те, що вони не були особливо войовничі, - п’ять республік залагодили свої політичні розбіжності майже тисячоліття тому, і вони були “пасторальні” в тому сенсі, що присвячували більшу частину своїх ресурсів для ведення сільського господарства. Але вони не були “простаками” в будь-якому сенсі цього слова. Вони були, як Джейс вказав, чудові майстри в мистецтві синтетичної біології. Їх цивілізація була заснована на цьому. Ми дали їм планету, населену біотехнологічними інструментами, і не було жодного марсіанського покоління, яке б не розуміло функцій і можливостей використання ДНК.

Якщо їх великогабаритна технологія іноді кульгала, космічний корабель Вуна, наприклад, був примітивним, як ньютонівське гарматне ядро, - то тільки тому, що вони були радикально обмежені у природних ресурсах. Марс був світом без нафти і вугілля, де ресурси йшли на підтримку крихкої водо- та азотно голодуючої екосистеми. Затратна, потужна виробнича база, така як на Землі, ніколи не могла би існувати на планеті Вуна. На Марсі найбільш людські зусилля витрачалися на виробництво достатньої кількості продовольства для строго контрольованої чисельності населення. Біотехнологія прислужилася цій меті просто чудово. Промисловості з димними трубами у них не було.