Спін

- Тайлер? Тайлер, немає ніякого способу проминути їх. Ви не повинні…

Але голос Саймона потонув у статичних розрядах. Пряме сонячне світло, досягши аеростата, який ретранслював телефонну мережу, вимкнуло його. Я вдався до повторного набору, інстинктивно, але зв’язок був вимкнений.

Я посидів, поки сонце не появилося на три чверті, і, примруживши очі, пильніше глянув на нього, - і застиг, як загіпнотизований, злякавшись. Диск був величезний і рум’яно-помаранчевий. Плями проповзали по ньому, як гнійні виразки, знову і знову. Купки пилу завихрилися по навколишній пустелі від його променів.

Тоді я встав. Уже, мабуть, мертвий. Можливо, смертельно опромінений, навіть не знаючи цього. Спека була невеликою, принаймні досі, але погані речі можуть відбуватися на клітинному рівні, X-промені летять у повітрі, як невидимі кулі. Так що я встав і просто подався вниз по курній грунтовій дорозі до ферми, не взявши зброю. Беззбройний я безперешкодно добрався майже до дерев’яного ганку, до дверей ранчо, коли Сорлі і всі його триста фунтів вилетіли через двері і приклад гвинтівки пройшовся боком про моїй голові.

Брат Сорлі не хотів вбивати мене, можливо, тому, що він не хотів зустріти Народження з кров’ю на руках. Замість цього він заніс мене в порожню спальні нагорі і замкнув двері.

Пару годин минуло, перш ніж я зміг сидіти, не відчуваючи хвилі нудоти.

Коли запаморочення нарешті зникло, я підійшов до вікна і підняв жовту штору. Сонце вже було позаду будинку, землі та сарай омивали жорсткі помаранчеві відблиски. Було жарко, але принаймні нічого не горіло. Стара кішка, не звертаючи жодної уваги на пожежу в небі, хлебтала застояну воду з кювети в тіні. Я здогадався, що коли кішка доживе до заходу, то можливо доживу і я.

Я спробував підняти древню віконну раму, щоб стрибнути вниз, але вона була гірше, ніж заблокована; ручки були відкручені, противаги знерухомлені, стики зафарбовані по кілька разів.

У кімнаті не було ніяких меблів, крім ліжка, і жодного інструменту, крім непотрібного телефону у кишені.

Одні двері були плитою з цільного дерева, і я сумнівався, що мені вистачить сили розбити його. Діана могла бути за тільки ярдів, за стіною, яка відокремлює нас. Але не було ніякого способу дізнатися про це, і не було можливості дізнатися про її стан.

Навіть намагання думати зв’язно викликало глибокий, нудотний біль там, де прикладом гвинтівки була закривавлена моя голова. Мені довелося лягти знову.

До полудня вітер завмер. Добравшись до вікна, я міг бачити край сонячного диска над будинком і сараєм, настільки великий, що, здавалося, ніби сонце постійно падає, і незабаром його можна буде торкнутися рукою.

Температура в спальні нагорі піднялася ще зранку. У мене не було жодного способу її виміряти, але я б сказав, що було близько ста за Фаренгейтом і був подальший ріст. Було гаряче, але не досить, щоб убити, принаймні, не відразу, і не швидко. Я пошкодував, що поряд не було Джейсона, щоб пояснити термодинаміку глобального нагріву. Можливо, він намалював би діаграму, і показавв, коли лінії трендів пересічуться в летальній точці.

Через марево земля пливла і коливалася.

Ден Кондон переходив в сарай і назад кілька разів. Його було легко розпізнати при інтенсивному помаранчевому денному світлі, яке робило його вихідцем з дев’ятнадцятого століття з квадратною бородою і рябим, потворним обличчям: майже Лінкольн в синіх джинсах, з довгими ногами, і настільки ж цілеспрямований. Він не дивився у мій бік, навіть коли я застукав по склі.

Тоді я простукав внутрішні стіни, думаючи, що Діана, можливо, здогадається. Але не було ніякої відповіді.

Тоді я знову відчув запаморочення, і впав на ліжко, в закритому приміщенні було душно, і піт просочив постільну білизну.

Я заснув або знепритомнів.

А коли прокинувся, то подумав, що навколо все палає, але це було тільки поєднання теплого повітря і неймовірного, позбавленого смаку заходу.

Я знову підійшов до вікна.