Напрямок

- Ти маєш хоч якесь поняття, б..дь, чи ні? Невже ти не розумієш, що поставлено на карту?

- Тук..!

Він не слухав. Але схопив її за зап’ястя і потягнув на вулицю. Їй вдалося вивернутися з його хватки, хоча вона й випустила пакет з сиром та крекерами.

- Чорт забирай, я не дитина!

- Доведи це,… - сказав він.

Поїздка в автобусі була не з приємних.

Ліза похмуро сіла окремо від Тука, дивлячись на нічний пейзаж за рамою вікна. Вона не хотіла думати про те, що сталося, або про те, що вона зробила неправильно, або про те, що сказав Брайан, - принаймні, до тих пір, поки трохи не заспокоїлася. Але, коли гнів ущух, вона відчула порожнечу. Останній автобус на південь був напівпорожнім, з інших пасажирів було кілька похмурих чоловіків в штанах кольору хакі і блакитних футболках, які, ймовірно, їхали на нічну зміну, і жили на окраїні, де орендували житло. Чоловік в кріслі позаду неї щось бурмотів на фарсі, можливо, до самого себе.

Автобус періодично зупинявся біля бетонних терміналів та магазинів біля шосе, у світі, населеному нещасними льдьми і мерехтливими вогнями. Нарешті місто залишилося позаду і краєвид складався тільки з шосе і безперспективно темного моря.

Діана пройшла по проходу і сіла поряд з Лізою.

- Тук думає, що не було необхідності так ризикувати, - сказала стара жінка.

- Він розказав вам, що сталося?

- Я припускаю…

- Я сприймаю це всерйоз і ображена.

- Телефон був поганою ідеєю. По всій імовірності, виклик не може бути простежений, але хто знає, якими технологіями володіє поліція або Геномна Безпека і до чого це може привести? Краще навіть не робити припущень.

- Я сприймаю це всерйоз, - знову наполягла Ліза, - це був дзвінок з анонімного телефону…

Але вона не змогла закінчити, як не змогла знайти слів для раптового усвідомлення, що те життя, яке вона знала, вислизає з-під коліс автобуса і залишається позаду.

До того часу, коли автобус досяг зупинки Аруджі, Тук перестав скреготіти зубами і виглядав трохи спокійнішим. Він винувато покосився на Лізу, однак вона проігнорувала його.

- Потрібно пройти хорошу половину милі, щоб дістатися до літака, - сказав він. - Готові до прогулянки?

- Так, - сказала Діана. Ліза просто кивнула.

Дорога через село була нерівною і рідко освітленою. Поки вони йшли, Ліза чула, як під її стопами потріскував пил у асфальтових тріщинах, куди його занесло поривами вітру з низькорослих, відкритих ділянок. Десь у високій траві дзижчали комахи, - можна було помилково прийняти цей звук за скорботний скрип, який видають зуби гребінця, коли по них провести нігтем, з невеликою відмінністю.