Напрямок

- Дякую, Тук, але я думаю, що ми не повинні ставити їх під загрозу. І я сумніваюся, що Ліза дуже прагне познайомитися з однією з ваших старих подруг.

- Я нічого про дівчат не казав, - сказав Тук, але його вуха почервоніли.

Він виїхав до заправки, приліпленої до роздрібного магазину. Це було у тій частині Порт-Магеллана, де жили робітники заводів, навколо було багато збірних бунгало, зібраних в поспіху під час буму переселення, які так і стояли з тих пір пошарпані. Він припаркувався подалі від насосів, під деревом-парасолькою. Останнє денне світло уже зникло, і залишилося тільки жовто-оранжеве яскраве світло вуличних ліхтарів.

- Якщо ви хочете покинути машину, - сказав Тук, - недалеко є автобусна станція, за декілька кварталів нижче. Ми можемо спіймати автобус до затоки Райс і пішки дійти до Аруджі. До півночі доберемося.

- Можливо так буде навіть краще, - сказала Діана.

- Ненавиджу відмовлятися від транспортного засобу, хоча обставини… Хтось заплатить за все це?

- Друзі та друзі друзів, - сказала Діана. - Не хвилюйся про це. З машиною нічого не станеться.

Ліза попросила дозволу піти в невеличкий магазин і купити що-небудь поїсти, вони не зупинялися обідати, і їли ще вранці, - а Тук і Діана відкрутили і викинули номерний знак автомобіля.

Вона купила сир, крекери, і воду в пляшках для поїздки на автобусі. У вітрині вона помітила пачку одноразових комунальних телефонів, які були виходом, коли ви втратили свій особистий телефон, також це було вигідно, як вона читала, торговцям наркотиками, які прагнули анонімності. Вона схопила один і додала його до продуктів. Тоді вона обійшла навколо задньої частини магазину, несучи сумку в одній руці і телефон в іншій.

Вона вистукала домашній номер Брайана.

Він майже відразу ж відгукнувся.

- Так?

Лізу майже паралізувало звуком його голосу. Вона подумала про те, щоб розірвати зв’язок. Тоді вона сказала,

- Брайан? Я не можу зараз говорити, але я хочу, щоб ти знав, що у мене все в порядку.

- Лізо… Будь ласка, скажи мені, де ти знаходишся.

- Я не можу. Але є одна справа. Це важливо. Людина на ім’я Томас Джин, - так ось цей Томас Джин був узятий під варту пару днів тому. І ймовірно без ордера або будь-якого юридичного запису. Можливо, він проходить по геномній безпеці бо дехто стверджує, що це ДГБ. Ти можеш перевірити це? Я маю на увазі, чи це нормально, - викрадати людей? Якщо ні, то ти можеш щось зробити, щоб цю людину звільнили?

- Послухай мене, Лізо. Ти не знаєш, у що ти вляпалась. Ти з Туком Фіндлі, вірно? Він не сказав тобі, що він злочинець? Ось чому він втік із США. Лізо, він…

Вона обернулася і побачила Тука, який завернув за ріг магазину. Було занадто пізно, щоб сховатися. Вона вимкнула телефон, але це був марний жест. Вона побачила гнів на його обличчі, освітленому ліхтарями штучного світла. Не кажучи жодного слова, він узяв телефон з її рук і викинув його за межі майданчика.

Телефон пролетів повз стандартний ліхтар і затріпотів, як величезний метелик, перш ніж зникнути внизу у прибережній канаві.

Будучи занадто шокованою, щоб щось сказати, Ліза повернулася до нього. Обличчя Тука було мертво-блідим. Вона ще ніколи не бачила його таким. Він сказав,