Напрямок

- Не важливо. - Пані Ребка була високою жінкою. Для Сулеан всі люди здавалися високими, її власний ріст заледве перевищував п’ять футів, але пані Ребка була високою навіть по земних мірках, і, здавалося, хотіла, щоб її поява лякала. - Я знаю, хто ви, і що хочете зробити. Усім в общині відомо про вас уже багато років. Ми не здивувалися, коли ви постукали у двері. Тільки подумали, чому так пізно. Ми готові до того, щоб ви спостерігали за Ісааком і навіть взаємодіяли з ним. Єдина умова полягає в тому, що ви не втручалися.

- Хіба я втрутилася?

- Він змінився, коли ви сюди прийшли. Ви не можете це заперечувати.

- Це не має нічого спільного зі мною.

- Невже? Я сподіваюся, що ви праві. Але ви бачили таке раніше, чи не так? Перед тим, як прилетіти на Землю.

Сулеан ніколи не робила з цього секрету. Історія поширилася серед земних Четвертих, особливо таких, як Двалі, які були одержимі гіпотетиками. Вона кивнула.

- Дитину, таку як Ісаак, - сказала пані Ребка.

- У певному сенсі так. Хлопець. Він був приблизно того ж віку, який зараз має Ісаак…

- І він помер.

- Так.

- Помер через свій… стан?

Сулеан відповіла не відразу. Вона ненавиділа викликати ці спогади, це був гіркий і повчальний досвід.

- Він помер у пустелі. У іншій пустелі. Марсіанській. Він намагався знайти свій шлях, але загубився. - Вона закрила очі. За повіками світло в очах почервоніло, завдяки нестерпно яскравому сонячному світлі. - Я б зупинила вас, якби могла. Ви це знаєте. Але я прийшла занадто пізно, ви були дуже розумні у справі приховування своїх намірів. Зараз я безпорадна, як і ви, пані Ребка.

- Я не дозволю вам заподіяти йому біль. - Запал в голосі місіс Ребки був таким разючим, що звучав, як звинувачення.

- Я нічого на шкоду йому не стала б робити!

- Можливо ні. Але я думаю, що на якомусь рівні підсвідомості ви боїтеся його.

- Пані Ребка, ви мене неправильно зрозуміли, або не повністю… Звичайно, я його боюся! А ви ні?

Пані Ребка не відповіла, тільки встала і повільно пішла назад в будинок.

У ту ніч Ісаака ще лихоманило, і його доглядали одного у його кімнаті. Сулеан лежала у себе, дивлячись крізь пощерблене піском скло на зірки.

У гіпотетиків було на диво правильне ім’я, подароване їм англійськомовними людьми. Вони назвали їх так, тому що ще до того, як їх існування було твердо встановлене, гіпотетичні об’єкти уклали Землю в дивний позачасовий бар’єр, - могли пройти мільйони років, поки людина на Землі гуляла зі своєю собакою чи жінка відвідувала перукарню. Вони створили мережу самовідтворюваних квазібіологічних машин, які розлетілися по всій галактиці. Вони втручалися у життя людей, і, можливо, у життя інших незліченних живих цивілізацій, з причин, не зовсім зрозумілих. Або без всяких причин.