Напрямок

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Після прогулянки Ісаака назад до общини Сулеан Мей розказала д-ру Двалі про квітку.

Історія здался настільки неймовірною, що вирішили негайно організувати експедицію і вирушити на пошуки подібного дива. Сулеан з ними не пішла, але дала чіткі вказівки. Д-р Двалі взяв трьох чоловіків, один з автомобілів общини і вони поїхали в пустелю. Хвилювання Двалі було передбачуваним, подумала Сулеан. Він був закоханий в гіпотетиків, у таких, якими він їх собі уявляв. І не міг встояти перед дивом інопланетної квітки.

Вони повернулися в кінці дня. Двалі не зміг знайти розу з оком, але експедиція не була безрезультатною. Вони знайшли інші незвичайні речі, що валялися у сухих купах пилу. Він вибрав три з них у бавовняний мішок, і тепер їх могли оглянути Сулеан і ще кілька цікавих на столі в кімнаті.

Однією зі знахідок був губчастий зелений диск у формі мініатюрного велосипедного колеса, з гілками, що розходились, як спиці і все ще були прив’язані до маточини. Інша знахідка була напівпрозорою трубкою близько сантиметра в діаметрі, довжиною як передпліччя Сулеан. Остання річ була в’язкою, вузлуватою, і чимось нагадувала кулак, синій з червоним прожилками.

Жодна з цих речей не мала очей, щоб дивитися на них, хоча, можливо, вони колись були живими. Колесо велосипеда почорніло і місцями покришилося. Порожниста трубка була переламана в одному місці. Кулак зблід і почав видавати неприємний запах.

Пані Ребка сказала,

- Ці речі впали з дерева?

Двалі похитав головою.

- Вони були серед попелу.

- Вони виросли там? У пустелі?

- Я не можу цього пояснити. Але думаю, що вони деяким чином пов’язані з Попелом, що впав з неба.

Двалі очікувально подивився на Сулеан. Але та не мала що сказати.

Вранці Сулеан пішла до Ісака, але двері до його кімнати були зачинені, а зовні стояла пані Ребка, схрестивши руки.

- Він почуває себе не дуже добре, - сказала вона.

- Я лише на кілька слів, - сказала Сулеан.

- Я вважаю за краще дати йому відпочити. У нього жар. Я думаю, що нам потрібно поговорити, пані Мей.

Дві жінки вийшли у двір. Вони трималися в тіні основної будівлі і сіли на кам’яній лаві з видом на сад. Повітря вже було гаряче, і сонячне світло падало на обгороджену клумбу, ніби величезна невидима вага. Сулеан чекала, поки місіс Ребка заговорить. По правді Сулеан вже давно очікувала чогось ворожого від місіс Ребки, раніше чи пізніше. Вона була близька до Ісаака, як матір, хоча природа Ісаака була така, що виключала будь-яке реальне емоційне тепло, принаймні з його боку.

- Він ніколи раніше не хворів, - сказала пані Ребка. - Жодного разу. Але коли ви приїхали він став сам не свій. Він десь блукає, менше їсть. Він проявляє величезний інтерес до книг, і спочатку я думала, що це добре. Але це може бути ознакою, а не просто ще одним симптомом.

- Ознакою чого?