Вихор

- Ти, - сказав він. - Ти можеш сидіти?

- Мені треба поїсти.

- Якщо ти зможеш сісти то зможеш поїсти.

Я провела наступні кілька хвилин змушуючи моє ще неслухняне тіло прийняти сидяче положення. Фермер не запропонував допомоги. Він дивився на мене з якимось клінічним інтересом. Коли нарешті моя спина вперлась у стінку якогось кошика, я сказала:

- Я зробила те, що ви хотіли. Будь-ласка, погодуйте мене.

Він сердито хмикнув і пішов геть. Я дійсно не очікувала побачити його знову. Але він повернувся з мискою чогось зеленого і клейкого, яку поклав поруч зі мною.

- Якщо зможеш скористатися руками, - сказав він, - це твоє.

І відвернувся.

- Почекайте!

Він зітхнув і озирнувся.

- Що ще?

- Скажіть мені своє ім’я.

- Навіщо, яке це має значення?

- Це не має значення. Я лише хочу знати.

Він сказав, що його звали Чой. Його родина була копачами, рівень Три, Урожайний Квартал. У своїй голові я переклала назву на англійську мову як Копач Чой.

- А ти Трей, терапевт з вищих. - Насмішкувато промовив він на мові Коре.

Я почула свій голос, який говорив,

- Мене звуть Елісон Перл.

- Ми вміємо читаємо ваші внутрішні ідентифікатори. Тобі не потрібно брехати.

- Елісон, - наполягала я. - Перл.