Вихор

- Перевірте свої повідомлення. Фейн закінчив інтернатуру в Бейлорі в Далласі, дуже перспективний, і, як я кажу, я буду тримати його на короткому повідку, поки він не наб’є руку на тому, що ми робимо тут.

- Справа в тому, я вже провела кілька попередніх бесід з Орріном Мазером. І думаю, що у мене встановилося з ним деяке взаєморозуміння.

- Я гадаю, що ми все підсумуємо в кінцевому файлі. Що-небудь ще, Сандра? Я не хочу бути грубим, але мене чекають люди.

Вона знала, що було марно його відмовляти. Незважаючи на медичний ступінь, Конгрев був найнятий радою директорів за його управлінський талант. І з його погляду прийомні психіатри не були нічим більшим як найманими працівниками.

- Ні, нічого.

- Гаразд. Поговоримо пізніше.

Погроза чи обіцянка?

Сандра сіла за свій стіл. Вона була розчарована, це було очевидно, і трохи зла на Конгрева через його хамовиту поведінку, хоча це було для нього характерно.

Вона подумала про файл Орріна Мазера. Вона нічого не вписала у свої замітки про інтерес офіцера Бозе. Вона обіцяла Бозе, що буде мовчати про науково-фантастичні оповідання, нібито написані Мазером. Чи була ця обіцянка досі обов’язковою в таких умовах роботи?

Вона була етично зобов’язана розказати Конгреву (або цьому новому хлопцеві, доктору Фейну) все, що могло мати відношення до оцінки. Але експертиза була тижневим процесом, і вона подумала, що не було ніякої необхідності повного розкриття її участі. Принаймні, поки у неї не з’явиться можливість краще зрозуміти, чому Бозе зацікавлений у цій справі і чи документ, який вона прочитала, справді написаний Орріном Мазером. Їй доведеться запитати про це Бозе, і якомога швидше.

Що стосується самого Орріна… Ніякого правила, що забороняло би їй навідувати його, не було. Навіть якщо він вже не був її пацієнтом.

*

Спокійним пацієнтам, які очікували на експертизу, пропонували спілкуватися у вітальні під наглядом, але Оррін був нетовариський тип. Сандра здогадалася, що він буде у своїй кімнаті, і він справді виявився там. Вона зайшла, коли він сидів зі схрещеними ногами на матраці у позі статуї Будди, дивлячись на шлакобетонну стіну без вікна. Ці невеликі номери були досить затишними, якщо ви могли проігнорувати докази того, що вони були ефективно виконаними тюремними клітками: гартоване скло у рамі з скловолокна, і ще кидалися в очі відсутність всяких гачків, вішалок і гострих кутів. Ця камера була нещодавно перефарбована, щоб замаскувати покоління непристойних написів, надряпаних на стінах.

Оррін посміхнувся, коли побачив її. Його обличчя було нехитрим, прозорим для всіх емоцій. Велика голова, високі вилиці, очі приємні, але поставлені занадто широко. Він мав вид простака, якого було легко обдурити.

- Докторе Коул, привіт! Вони сказали мені, що я не побачу вас знову.

- На вашу справу, Оррін, призначений інший прийомний лікар. Але ми все ще можемо порозмовляти, якщо це нам подобається.

- Гаразд, - сказав він. - Добре.

- Я говорила вчора з офіцером Бозе. Ви пам’ятаєте поліцейського Бозе?

- Так, мем, звичайно. Полісмен Бозе був єдиним поліцейським, який виявив інтерес до мене. (По-ліс-мен звучав у виконанні Орріна розтягнуто, з акцентом). Він той, хто визвав мою сестру Аріель. Вона вже в місті, ви не чули?

- Ні, але я скоро буду говорити з офіцером Бозе і можу запитати. - Додала вона, не знаючи, як підійти до мети свого візиту, за винятком прямого питання, - Він сказав мені, що коли поліція затримала вас, ви мали з собою ноутбуки.