Вихор

Людство дізналося дещо про природу гіпотетиків, пояснила вона. У Пулітикумі Хмаруї Гавані вже приступили до створення віртуальних колоній всередині обчислювального простору місцевої Мережі гіпотетиків. Колоністи були, як правило, літні і немічні, і були готові покинути свої фізичні тіла - я міг би зробити те ж саме, сказала вона.

- Я достатньо щасливий тут.

- Один?

- Так, один.

- Ви розумієте, що це майже як вирок? Одиночне ув’язнення у вічності, або до тих пір, ваші почуття не зруйнують вашу свідомість і вона не стане хаотичною.

- Я можу вжити необхідні заходи обережності проти цього.

Я одразу міг би сказати, що вона мені не повірила.

- Що ви будете робити? Мандрувати через галактику до кінця часу?

“Як пляшка у морі”.

- Давним-давно, - сказав я, - мій батько володів бібліотекою книг. Один з авторів, яких я прочитав, була людина на ім’я Рабле. Коли він дізнався, що він помирає, Рабле сказав “Je m’en vais chercher un grand peut-etre”. Це означає у перекладі, що “я йду шукати велике можливе”.

- Але все, що він знайшов, була смерть.

Я посміхнувся. “Peut”-існування.

Вона посміхнулася у відповідь, хоча я думаю, що вона пожаліла мене.

*

Я сказав до побачення Елісон і Туку. Елісон просила мене прийняти пропозицію посла, і залишитися тут, втіленим чи ні. Вона плакала, коли я відмовився, але я був непохитний. Я не хотів другого втілення. Я не шукав його або хотів, щоб воно було одне.

Тук залишився після того як Елісон покинула кімнату. Він сказав:

- Я іноді задаюся питанням, чому нам випало пережити ці події - все, що сталося з нами. Все це здається таким дивним, чи не так? Не таким, як життя інших людей.

Не таким як у багатьох інших, погодився я. Але я не думав, що ми були особливими.

- Все це могло статися з безліччю інших людей. У нас немає нічого особливого.

- Ти думаєш, що знайдеш щось в кінці своєї подорожі? Щось, що надасть усьому сенс?