Вихор

- Маєш його з собою?

- Роздруківку. У сумочці.

- Чому б тобі не прочитати решту, і ми поговоримо про це, коли я повернуся.

*

Вона читала його, поки Бозе робив обхід найближчих магазинів, і їй залишилося прочитати ще кілька аркушів, коли він приїхав назад. Він припаркувався позаду сміттєвих баків ресторану, де автомобіль було важко побачити з вулиці, - акт розсудливості або параної, подумала вона.

- Знайшов що-небудь? - Запитала вона, коли він увійшов у двері.

- Нє-а. - Він замовив ще кави і бутерброд, і вона почула, як він поросив жінку за прилавком, - Ви не заперечуєте, якщо ми посидимо тут ще трохи?

- Сидіть скільки хочете, - сказала та. - Ми робимо більшу частину нашого бізнесу в обід. Це десь години через три. Розташовуйтесь зручніше. І надовше, якщо ви купуєте дещо зараз чи потім.

- Можу підказати вам дещо, якщо ви хочете тримати пиво свіжим.

- Нам не дозволяється приймати поради по роботі.

- Я нікому не скажу, - сказав Бозе.

Жінка посміхнулася.

- Схоже, почнеться дощ. Гарний час, щоб посидіти в закритому приміщенні.

Сандра побачила перші краплі дощу, які вдарили у вікно ресторану. Через кілька митей дощ сипонув по тремтячих тремтячих листках дерев. Краплі відскакували від паруючого асфальту на стоянці, і запах вологого, прохолодного повітря просочився під двері.

Бозе зняв поліетиленову обгортку бутерброда.

- Ти закінчила читати історію Орріна?

- Майже.

- Тоді ти розумієш, чому я думаю, що він буде тут?

Вона обережно кивнула.

- Оррін, - чи той, хто написав це, очевидно, знає дещо про сім’ю Фіндлі. Правдива ця історія чи ні, це інше питання.