Вихор

Але це було не так. Там було щось більш глибоке, частина природи Бозе, та ступінь внутрішнього спокою, яка була майже моторошною. Вона сказала,

- Ти не такий, як інші люди.

- Що це значить?

- Ти знаєш, що це значить. Ти просто не хочеш говорити про це.

- Добре, - сказав він, виловлюючи свій гаманець з кишені, - ми поговоримо про це після того як вивеземо Орріна з міста.

*

Сандрі було необхідно переодягнутися, тому вона переконала Бозе підскочити на її квартиру і пробула там досить довго, шукаючи потрібні речі і наповнюючи валізу. Вона забрала дещо зі свого гардеробу, також вона взяла паспорт, дискети, особисті документи. Вона не знала, коли повернеться. Можливо найближчим часом, а можливо, ніколи. Вона востаннє оглянулася навколо, перш ніж піти. Квартира здавалася вже нежилою, ніби відчула її наміри і відпускала її.

Внизу Бозе терпляче чекав, слухаючи якесь металеве безладне вищання через аудіосистему автомобіля. Вона кинула сумку на заднє сидіння, а тоді сіла поруч з ним.

- Я не думала, що тобі подобалася музика кантрі.

- Це не музика кантрі.

- Це звучить як нявкання бездомної кішки під скрипку.

- Виказуй деяку повагу. Це класичний вестерн, свінг. Боб Уіллс і Техас Плейбой. Записані ще на магнітній стрічці.

- Це те, що тримає тебе у Техасі?

- Ні, але це єдина річ, яку мені шкода залишати.

Він постукував по рульовому колесі у веселому ритмі, коли задзвонив його телефон. Гучно. На додаток відображався номер абонента в лівому нижньому кутку лобового скла автомобіля.

- Відповідь, - сказав Боз, що спонукало автомобільний комп вимкнути музику і підключити телефонний зв’язок.

- Слухаю.

- Це я, - сказав пронизливий голос, - Аріель Мазер. Це ви, офіцер Бозе?

- Так, Аріель. Щось не так?

- Це все Оррін!