Вихор

- Звідки ви її знаєте?

- Ну, це не так просто пояснити. У певному сенсі, я виросла з цією піснею.

- Справді? Скільки Вам років?

Ще одна посмішка.

- Я не така стара, як ви, Тук Фіндлі. Але у мене є деякі спогади. Ось чому вони призначили мене до вас. Я не тільки ваш медсестра. Я ваш перекладач, гід.

- Тоді, можливо, ви можете пояснити мені…

- Я можу пояснити багато речей, але не зараз. Вам потрібно відпочити. Я можу дати вам щось, щоб ви заснули.

- Я виспався.

- Хіба те, що ви відчували, коли були з гіпотетиками, було сном?

Питання налякало мене. Я знав, що я був “з гіпотетиками” - в якомусь сенсі, але я не мав ніякої реальної пам’яті про це. Вона, як я зрозумів, хотіла дізнатися про це більше, ніж я пам’ятав.

- Можливо, спогади ще повернуться, - сказала вона.

- Ви казали мені, що ми втікаємо від чогось?

Вона насупилася.

- Я не розумію.

- Мені здавалося, що ви поспішали забратися з пустелі.

- Ну… цей світ трохи змінився за той час, коли вас перенесли і знову прийняли до уваги. Тут велися війни. Планета повністю обезлюдніла і ще не всюди відновилася. У певному сенсі війна все ще ведеться.

Ніби на підтвердження цієї заяви літак різко накренився. Трей кинула у вікно нервовий погляд. Вибух білого світла затемнив зірки і пробіг по хвилях нижче нас. Я сів, щоб отримати краще уявлення, і подумав, що побачив щось на горизонті, коли спалах зник, щось на зразок далекого континенту або (бо це були майже знайомі контури) величезне судно. Потім усе зникло у темряві.

- Лягайте, - сказала вона. Літак пішов вниз по ще більш крутій кривій. Вона пірнула в крісло, прикріплене до найближчої стіни. Ще більше світла розцвіло у вікні.

- Ми поза діапазоном досяжності їх морських суден, але літаки… Щоб знайти вас, нам знадобилося трохи часу, - сказала вона. - Інші повинні бути безпечними в даний час. І цей відсік захистить нас, якщо наша машина буде пошкоджена, але вам краще лягти.

Це сталося перед останнім словом, яке я почув.