Вихор

- Якщо ви хочете використати мою оцінку як свідчення в судовому процесі…

- Ні-ні, нічого подібного. Просто неофіційна думка спеціаліста. Все, що ви можете сказати мені, що не порушить лікарську таємницю або будь-які інші професійні зобов’язання, які у вас є.

- Я не впевнена…

- Ви зрозумієте трохи краще, коли прочитаєте документ.

Щирість Бозе, нарешті, змусила її погодитися, принаймні, попередньо. І їй було щиро цікаво, що написано ноутбуках і чому Оррін так хвилюється за них. Якщо вона виявить щось клінічно значуще, вона не буде відчувати жодних докорів сумління, проігнорувавши обіцянку, які вона дала Бозе. Їй була важлива лояльність до неї пацієнта, і вона зробила все, щоби Бозе це зрозумів.

Він прийняв її умову, без жодної скарги. Потім встав, залишивши свій салат недоїденим, ложка салату, з якої він систематично видаляв всі шматки помідорів черрі.

- Спасибі, докторе Коул. Я вдячний за вашу допомогу. Сьогодні ввечері по електронній пошті я передам вам перші сторінки.

Він дав їй номер свого службового телефону та адресу електронної пошти на своє повне ім’я: Джефферсон Амріт Бозе. Вона повторяла його собі, дивлячись, як він зникає в натовпі одягнених у біле співробітників.

*

Після цілого дня рутинних консультацій Сандра поїхала додому під довгим світлом призахідного сонця.

Захід сонця часто навівав їй думки про Спін. Сонце було у похилому віці і розширилося під час радикально скорочених років Спіну, і, хоча воно виглядало досить прозаїчно в західній частині неба, це була інженерна ілюзія. Реальне сонце було старим і роздутим монстром, який люто помирав у центрі Сонячної системи. Світло, яке вона бачила на горизонті було тим, що залишалося від смертельної радіації після фільтрації і регулювалося незбагненно потужною технологією гіпотетиків. Тепер життя людей і доросле життя Сандри протягом багатьох років залежатиме від мовчазної милості цих чужих і глухих істот.

Небо було важко синім, закритим на південному сході хмарами, схожими на скляні коралові нарости. Сто п’ять градусів за Фаренгейтом в Х’юстоні, згідно новин про погоду, як вчора і позавчора. Розмова точилася про поточні запуски з Білих Пісків ракет, які розпилять аерозолі сірки у верхніх шарах атмосфери в спробі сповільнити глобальне потепління. Проти теплового апокаліпсису (який у жодному разі не був їх виною), гіпотетики не запропонували ніякого захисту. Вони взялися захищати Землю від опухлого сонця, але вміст СО2 в атмосфері мабуть не був включений до їх бізнес-планів. Це була, само собою зрозуміло, проблема людства. І все ж танкери продовжували повзти вгору по Х’юстонському судноплавному каналі, завантажені нафтою, якісною і дешевою, яка в даний час добувалася на Екваторії і перевозился з Нового Світу через Арку. Чи варто було везти через дві планети викопне паливо, щоб засмажити себе, подумала Сандра. Автомобільний кондиціонер докірливо гудів на її лицемірство, але вона не могла змусити себе відмовитися від обвівання холодним повітрям.

З тих пір, як вона закінчила стажування в UCSF і пішла працювати у заклад Державної опіки, Сандра проводила свої дні, надаючи (пройшов/не пройшов) вердикти проблемним розумам, застосовуючи найбільш функціональні тести для дорослих, які були її піддослідними. Чи об’єкт орієнтується у часі і місці? Чи розуміє об’єкт наслідки своїх дій? Але якби вона могла надати той же тест людству в цілому, подумала Сандра, результат викликав би дуже великі сумніви. Висновок був таким, що людство знаходиться в замішанні і часто схильне до саморуйнування. Переслідує короткострокові задоволення за рахунок свого власного благополуччя.

До того часу як вона доїхала до своєї квартири в Клір-Лейк, настала ніч і температура впала на значну ступінь або дві. Вона розігріла у мікрохвильовці вечерю, відкрила пляшку червоного вина, і вирішила перевірити, чи мала електронна пошта від Бозе повідомлення для неї.

Пошта прийшла. Кілька десятків сторінок. Сторінки були написані нібито Орріном Мазером, але вона відразу відчула, яким неймовірним було написане.

Вона надрукувала сторінки на принтері і зручно всілася в м’якому кріслі, щоб їх прочитати.

“Мене звуть Тук Фіндлі”, - так починався документ.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ІСТОРІЯ ТУКА ФІНДЛІ

1.