Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

— Мій батько? Та що Ви!

— О, мені це велике щастя!

— Чого б це?

— Я ще маю шанс…

То був лише жарт, за жарт вона й сприйняла мої слова, та все ж швидко підхопилася, відійшла до вікна, щоб я не помітив її рум’янцю.

Я порятував її з делікатної ситуації:

— На правах давнього друга хотів би попросити, щоб Ви попередили мене, коли до цього дійде… Чи може, Ви й зовсім не думаєте про заміжжя?

— Ні! Ні! Ні! — у її голосі було стільки запалу, що я мимоволі усміхнувся. — Колись я таки мушу вийти заміж…

— Звичайно! Як же інакше!

Вона розхвилювалася, як мале дівчисько.

— Ви могли б хоч хвилину побути серйозним, пане Пернат? — я слухняно прибрав поважного вчительського вигляду, а Міріам повела далі: — Отож, кажучи про майбутнє заміжжя, мала на увазі, що досі цього ще не брала собі до голови, але була б зовсім нерозважливою і нетямущою, якби взагалі допускала думку, що, прийшовши на цей світ жінкою, могла б зоставатися бездітною…

Уперше, відколи ми знаємося, я помітив її жіночність.

— Про це я також мрію, — Міріам стишила голос. — Уявляю собі, як кінцеву мету, злиття двох істот в одну, у те, що… Чи Ви чули про єгипетський культ Осіріса? Символ злиття в одній істоті — Гермафродит…

Я напружено слухав.

— Гермафродит?

— Магічне поєднання чоловічого й жіночого людського начала в іпостасі напівбога. Ось кінцева мета! Ні, це не кінець, це початок шляху — нового, вічного, безкінечного…

— І Ви сподіваєтесь коли-небудь такого знайти? — запитав я спантеличено. — Такого, як шукаєте? А не допускаєте, що він живе десь у далеких краях або й зовсім не існує на землі?

— Про це я нічого не знаю, — просто відповіла Міріам. — Я можу лише чекати… Якщо нас розділяє час і простір — у що я не вірю, — чим іще я була б прив’язана до цього ґетто? Або ж якщо нас розділяє безодня взаємного невпізнання, і я його не знайду, то навіщо мені моє життя? Воно втратить сенс, стане бездумною грою божевільного демона. Але прошу, прошу Вас, більше про це ні слова, — благально звернулась вона до мене. — Досить лише мовити подумане вголос, і воно набуває огидного, земного присмаку, а я б цього не хотіла…

Вона зненацька замовкла.

— Чого б Ви не хотіли, Міріам?