Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Хоч би вітер завив надворі! Навіть цього немає! Чи дрова у грубці потріскували б… Але вогонь давно погас.

І нестерпна, моторошна напруженість у повітрі — безупинна, безпросвітна, як струменіння води.

Оця намарна готовність до стрибка всіх моїх чуттів! Я боявся, що мені забракне сил це стерпіти. У кімнаті повно очей, яких я не бачу, по кімнаті блукають руки, яких я не годен схопити.

«Це жах, породжений самим собою, це задушливий страх перед Ніщо, перед тим нез’ясовним, що не має форми й виривається поза межі нашої думки», притупленою свідомістю розумів я.

Заклякнувши, я чекав.

Чекав, мабуть, з чверть години: Може одурити «це», дозволити йому підкрастися ззаду, а тоді — схопити!

Я рвучко обернувся: знову пустка.

Те саме виснажливе Ніщо, якого нема і водночас уся кімната заповнена його моторошною присутністю.

Якщо я втікатиму? Що стане мені на заваді?

«Воно» піде вслід за мною, якось відразу збагнув я без тіні сумніву. І світло мені не допоможе, та все ж я ще довго шукав сірників, аж поки знайшов.

Гніт свічки довго тлів, не хотів розгорятися; язичок полум’я вагався, спалахнути йому чи згаснути, а коли нарешті виборов таке-сяке сухотне існування, засвітився каламутно, як жовта, брудна бляха. Хай би вже ліпше було темно…

Я задмухнув свічку й упав, як був, одягнений, на ліжко. Лічив удари свого серця: один, два, три, чотири… до тисячі, а тоді знову від початку. Я лічив — здавалось мені — години, дні, тижні… Аж доки пересохли уста й волосся стало дибки: жодної секунди полегші.

Жодної.

Я почав промовляти вголос слова, що спливали мені на язик: принц, дерево, дитина, книжка; судорожно повторював їх, доки раптом вони постали переді мною оголеними, безсенсовними, страхітливими звуками з доісторичних варварських часів. Мені доводилося напружувати усі свої сили, щоб знову віднайти в них сенс: п-р-и-н-ц, к-н-и-ж-к-а…

Я вже збожеволів? Чи вмер? Я обмацав усе навколо себе.

Устати!

Сісти в фотель!

Я важко впав у крісло.

Коли ж нарешті прийде смерть!

Лиш би не відчувати цю безкровну, моторошну напругу! «Не хочу, не хочу! — кричав я. — Чи ви не чуєте?!»