Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

— Незадовго до своєї смерті він приходив до мене, доктор Харусек, цікавився Вашим самопочуттям. Передавав Вам велике вітання… Тоді я, звісно, не мав права того Вам переказати. Суворо заборонено. Страшною була його смерть… Він наклав на себе руки. Доктора Харусека знайшли мертвим на могилі Аарона Васертрума, він лежав на ній долілиць. Перед тим викопав дві глибокі ямки, перерізав собі вени й запхав руки в ті ямки. Так і стік кров’ю. Певно, стратив розум той пан Хару…

Писар з гуркотом відсунув стільця і простягнув мені перо для підпису.

Потім гордовито випростався і звелів тоном свого начальника-барона:

— Вартовий, проведіть цього чоловіка!

Як колись дуже-дуже давно, сторож у вартівні, при шаблі та в підштаниках, зняв з колін кавовий млинок. Тільки тепер він не обшукував мене, навпаки, повернув коштовні камені, гаманець з десятьма гульденами, пальто і решту дрібничок…

Я опинився на вулиці.

— Міріам! Міріам! Нарешті ми скоро побачимося! — я ледь погамував крик шаленої радості.

Була вже, мабуть, північ. Каламутний місяць, наче тьмяний мідний таріль, плив у імлі.

Під ногами чвакала грязюкою бруківка.

Я підкликав екіпаж, який в тумані скидався на скорчене доісторичне чудовисько. Ноги не слухалися, я відучився ходити, похитувався. Мої ступні стали нечулими, наче в паралізованого…

— Кучере, відвезіть мене якнайшвидше на Півнячу вулицю 7! Зрозуміли? Півняча, 7!

Свобода

Проїхавши кілька метрів, екіпаж спинився.

— Півняча вулиця, вельможний пане?

— Так, але швидко!

Екіпаж трохи прокотився і знову став.

— На Бога, що тепер?!

— Півняча, кажете, вельможний пане?

— Так, так!

— На Півнячу не заїхати!