Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Чоловік замислився.

— Яромир? Глухонімий?

Я шалено втішився. Слава Богу! Хоч один знайомий…

— Так, глухонімий. Де він мешкає?

— Витинає картинки? З чорного паперу?

— Так, це він. Де його знайти?

Як лиш міг детально, робітник описав мені нічну корчму в середмісті й відразу взявся шуфляти землю.

Понад годину блукав я руїнами, балансував на хитких дошках, пролізав попід шлагбаумами, які перегороджували вулиці. Усенький єврейський квартал обернувся на суцільну кам’яну пустелю — ніби землетрус зруйнував місто.

Від хвилювання і збудження мені перехоплювало подих, брудний, з подертими черевиками, я нарешті вибрався з цього лабіринту.

Проминувши кілька вулиць, знайшов те, чого шукав.

Кав’ярня Хаос — повідомляла вивіска.

Безлюдна, крихітна корчма, де попід стіною ледве поміщалися кілька столиків.

Посередині на триногому більярдному столі спав, хропучи, кельнер.

Базарна тітка сиділа в кутку, тримаючи перед собою кошика з городиною, і куняла над склянкою чаю.

Нарешті кельнер зволив устати й запитати, чого я бажаю. Зухвалий погляд, яким він зміряв мене з голови до ніг, нагадав мені, який, мабуть, обшарпаний вигляд я мав.

Я зиркнув у дзеркало і жахнувся: чуже, безкровне, сіре обличчя, усіяне зморшками, з кошлатою бородою, сплутаним, довгим волоссям дивилося звідти на мене.

Я поцікавився, чи не було тут витинальника силуетів Яромира, і замовив чорну каву.

— Не знаю, куди він подівся, — позіхаючи, відповів кельнер.

Потім він улігся на більярдний стіл і знову заснув.

Я взяв зі стіни газетку Празький листок і налаштувався чекати.