Розділ «Ґустав Майрінк Ґолем»

Хіба не тут стояв будинок, у якому я мешкав?

Фасадна стіна розвалена.

Я вибрався на земляний горб: глибоко піді мною, уздовж колишнього провулку тягнувся чорний, мурований хід. Я підвів голову: наче велетенські бджолині чарунки, тісно, одні попри одних, висіли в повітрі оголені помешкання, скупо освітлені факелами й тьмяним місяцем.

Он там, угорі, мала б бути й моя комірчина — я впізнав її за візерунком стін. Від неї зосталася сама лише смужечка. А впритул до колишнього помешкання — ательє Савіолі. У серце раптом закралася пустка. Як дивно!.. Ательє!.. Ангеліна!.. Так далеко, у такій недосяжній далечі все те було тепер!

Я обернувся: від будинку, де мешкав Васертрум, не залишилося каменя на камені… Геть усе зрівнялося з землею: ятка лахмітника, льох Харусека — усе, усе!

«Людина проминає наче тінь», — майнула мені в голові десь прочитана фраза.

Я запитав якогось робітника, чи не знає він, де тепер мешкають люди, виселені звідси, може, чув щось про архіваріуса Шемая Гілеля?

— Німецька нікс! — була відповідь.

Я подарував чоловікові гульдена. Той відразу почав розуміти німецьку, але нічого путнього повідомити мені не зміг. Як і його товариші по роботі.

Може, у Лойзичека пощастить щось довідатися?

Лойзичека замкнено, сказали мені, будинок ремонтують.

Нема іншого виходу, як розбудити когось по сусідству. Хіба ні?

— Можете сходити тут усе вздовж і впоперек, але й кицьки не знайдете, — мовив робітник. — Суворо заборонено… Через тиф…

— А Старий Заїзд? Напевно ж відчинений?

— Теж замкнений!

— Достеменно знаєте?

— Достеменно.

Я навгад назвав кілька імен торгашів та продавчинь тютюну, що мешкали поблизу; потім — Цвака, Фрізландера, Прокопа…

Робітник лиш заперечно хитав головою.

— Може, знаєте Яромира Квасничку?