Розділ четвертий

— У мене було лише кілька подряпин і ґуль…

— Ні-ні, — перебив я. — Я добре пам’ятаю, що там сталося.

— У тебе було зламане ребро й розірване плече, — вставив лікар.

— У них тут є одна жінка, — сказала Емма. — Цілителька. Її організм виробляє сильнодіючий пилок…

— І подвійний струс мозку, — додав лікар. — Нічого складного, зрештою ми б тебе вилікували. Але ти, хлопче… ти до нас прибув практично мертвим.

Я торкнувся своїх грудей, живота — всіх тих місць, куди припадали удари. Болю не було. Я підняв праву руку й покрутив плечем. Повний порядок.

— Таке відчуття, що в мене нова рука, — зачудовано промовив я.

— Тобі пощастило, що не знадобилася нова голова, — пролунав інший голос, і в кімнату ввійшов Шарон. Він мусив пригнутися, щоб пройти в одвірок. — Хоча насправді шкода, що тобі не приставили нової голови, бо в тій, яка в тебе є, — сама тирса. Отак-от зникнути, втекти, поняття не маючи куди. І це після всіх моїх пересторог щодо Акра. Про що ви тільки думали? — Він завис наді мною та Еммою, загрозливо махаючи довгим білим пальцем.

Я широко йому всміхнувся.

— Привіт, Шароне. Приємно тебе знову бачити.

— Так, ха-ха, зараз усе в ажурі, можна і повсміхатися. Але ви мало не загинули через своє недбальство!

— Нам пощастило, — сказала Емма.

— Так. Пощастило, що я опинився поряд! Пощастило, що мої двоюрідні брати — теслярі, що споруджують шибениці, були того вечора не зайняті і я зміг перехопити їх, поки вони не нажлуктилися в «Колисці й труні» світлого пива, звареного на воді зі Смердючки! До речі, задурно вони не працюють. То я їхні послуги запишу на ваш рахунок, разом зі своїм пошкодженим човном!

— Добре, добре! — примирливо сказав я. — Заспокойся, будь ласка.

— Про що ви тільки думали? — повторив він, і нас накрило хмарою його жахливого віддиху.

І тут я згадав усе, про що думав, і мене накрило.

— Що ти не вартий довіри вахлак! — викрикнув я у відповідь. — Що для тебе головне — це гроші, і ти за першої ж нагоди продаси нас у рабство. Ага, ми вже про все розвідали. Знаємо, які темні оборудки ви, дивні, тут прокручуєте. І якщо ви думаєте, що ми повірили, що ти… — я показав на Шарона, — …чи хтось із вас… — я тицьнув вказівним пальцем у лікаря, — …допомагаєте нам лише тому, що ви добрі, тоді ви ненормальні! Тому або кажіть, що вам від нас треба, або відпустіть нас, бо ми… бо у нас…

Раптова нищівна хвиля виснаження. Перед очима все попливло.

— …є важливіші справи…

Я потрусив головою, спробував стати на ноги, але кімната закрутилася перед очима. Емма взяла мене за руки, а лікар делікатно підштовхнув назад на подушку.