Розділ третій

Мені й самому це вже здавалося не такою вже й невдалою ідеєю.

— Та як вони посміли, — прогарчав Едисон.

— Не зважай, — спробував я його заспокоїти, бо мій гнів уже вщухав. — Давай просто…

— Як ви смієте! — побагровівши від люті, закричав Едисон і піднявся на задні лапи. — Чи ж ви не дивні? Зовсім сором розгубили? Ми намагаємося вам допомогти!

— Дайте пляшечку чи йдіть до біса! — сказала жінка, вбрана в лахміття.

Едисон весь аж тремтів од обурення.

— Ми намагаємося вам допомогти, — знову повторив він, — а ви осьде — осьде ви! — поки наших людей мордують, наші контури перевертають догори дриґом, ви спите під брамою у ворога! Та ви кидатися на неї повинні! — Пораненою лапою він показав на них. — Ви всі зрадники! Клянуся вам, настане той день, коли я побачу, як вас притягнуть на Раду імбрин і покарають згідно з їхнім вироком!

— Ну все, все, не витрачай на них усі свої сили. — Хитаючись, Емма піднялася на ноги. І тут їй у плече поцілила гнила капустина та ляпнулась, розпластана, на землю.

Після цього Еммин терпець урвався.

— Тут, я бачу, комусь кортить попрощатися зі своїм носом! — закричала вона й змахнула до причмелених рукою, на якій сичали язики полум’я.

Ще під час промови Едисона я бачив, як про щось по- змовницькому перешіптувалася групка причмелених. А тепер вони рушили на нас, виставивши вперед тупу зброю. Відчикрижену гілку. Шматок труби. Ця сцена нічого доброго не віщувала.

— Ви нам набридли, — ліниво тягнучи слова, промовив чоловік із синцями на обличчі. — Ми вкинемо вас у річку.

— Хотіла б я на це подивитися, — зашипіла Емма.

— А я б не хотів, — сказав я. — Нам краще піти.

Їх було шестеро проти нас трьох, а наша фізична форма залишала бажати кращого: Едисон кульгав, у Емми по обличчю текла кров, а я через ушкоджене плече не міг підняти праву руку. Але чоловіки вже розійшлися півколом і наближалися до нас. З наміром загнати нас у прірву.

Емма озирнулася на міст, потім глянула на мене.

— Ну давай. Я знаю, що ти зможеш нас перевести. Спробуй ще раз.

— Ем, я не зможу. Не зможу. І я не прибіднююся.

Так і було. Я не мав у собі сили контролювати того порожняка, принаймні поки що, і знав про це.

— Якщо хлопець каже, що не здатен, я схильний йому вірити, — промовив Едисон. — Ми повинні знайти якийсь інший вихід.