Розділ третій

— Хвалю за спробу. Ні, навряд чи ми вас пропустимо.

— А хто нас зупинить? — спитав я.

— Та ясно, що не ми, — відповіла ліва голова. — Ми тут лише для залякування.

— Та інформування, — додала права. — Ви знали, що в мене диплом музейного дослідника? Я ніколи не хотів стати головою на мосту…

— Та нею ніхто не хоче стати, — сердито увірвала його ліва. — Жодна дитина не мріє стати, коли виросте, скривавленою мостовою головою, яка цілісінький день тільки те й робить, що залякує людей, і щоб очі їй видзьобали круки. Але життя не завжди встеляє тобі шлях трояндами, чи не так?

— Ходімо, — пробурмотіла Емма. — Усе, що вони можуть, — теревені правити.

Тож ми вирішили не звертати на них уваги й пішли вгору мостом. Кожна голова вимовила нам услід своє попередження.

— Ні кроку вперед! — закричала четверта.

— Далі ви йдете на свій страх і ризик! — заголосила п’ята.

— Здається, вони не слухають, — сказала шоста.

— Ну що ж, — безтурботно мовила сьома. — Не кажіть потім, що ми вас не попереджали.

А восьма тільки висолопила до нас товстого зеленого язика. Ми їх проминули, піднялися на вершину дуги моста, і раптом міст обірвався. Там, де мусив бути камінь, зяяло провалля завширшки двадцять футів[5], і я мало в нього не ступив. Коли я, відчайдушно розмахуючи руками, злякано поточився назад, мене підхопила Емма.

— Чортів міст недобудований! — Щоки в мене горіли від припливу адреналіну й сорому. Я чув, як сміються з мене голови й хихочуть причмелені.

Якби ми бігли, то не змогли б зупинитися вчасно і полетіли б сторчголов у прірву.

— Ти як? — спитала мене Емма.

— Я нормально. А от у нас проблеми. Як ми тепер переправимо Едисона на той бік?

— Ситуація справді неприємна, — Едисон роздратовано крокував уздовж краю урвища. — Перестрибнути, я так розумію, не зможемо?

— Без шансів, — сказав я. — Занадто далеко, навіть якщо розігнатися. Навіть із жердиною.

— Ха. — Емма озирнулася назад. — А ти дав мені ідею. Я зараз.

Вона покрокувала мостом, а ми з Едисоном тільки провели її поглядом. Біля першої ж голови вона зупинилася, взялася обома руками за палю, на яку та була настромлена, й потягнула.