Усе тут — обман. Я не потрібна своїй Батьківщині.
Будиночок мені на березі моря! Пісок золотий — під ноги! Грошей, щоб на їжу тільки. Ручку, папір. Книги писатиму про все, що пережила. Котів заведу. Собаку! Папугу! Психотерапевта щоп’ятниці! Реабілітацію мені! Реабілітацію!!!
За вікнами — дощ. Він пробивається крізь діряву клейонку, натягнуту одним шаром — замість шибок, — і стікає на підлогу. Я у светрі, під важкою ковдрою, що відсиріла через холод. Руки мерзнуть. Пишу щоденник при світлі каганця. Вірші, як золотавий орнамент, заколисуючи мене, хилять до сну.
Почуття тривоги не дає мені роками спокою, воно живе в кожній клітині мого тіла.
Що мені потрібне в цьому світі? Що я шукаю? За чим сумую? Спати. Спати. Спати.
Ось я вже бачу дерева зі смарагдовим листям. Відчуваю аромат яблук.
Спати.
П.
23.10.Неподалік від єдиного міського фонтана, де жителі миють взуття, а в спекотні місяці купають дітей, розташований банк. Під банком ночує юрба: люди сплять у машинах, лежать на картонних коробках, сидять на сходах. Головне для них — не втратити чергу. Стихійно спалахують бійки та сварки. Охорона розбороняє громадян, стріляючи з автоматів. Люди — в черзі по компенсацію за зруйноване житло! Кажуть, належить 350 000 р. (300 000 за квартиру + 50 000 за майно).
Нікого не хвилює, яка саме була квартира: однокімнатна чи п’ятикімнатна. Не хвилює, яке було майно і скільки саме сім’я мала квартир. Але ніхто ці 350 000 р. не одержує! Чеченці домовляються з озброєними бандитами, які наглядають за всім процесом і «чергують» прямо під банком, 50 % на 50 %. Росіянам дозволяють залишити собі 30 % від суми. І то живих з-поміж тих, хто одержав, ми знаємо тільки одну родину. Деякі чеченські родини були вбиті бандитами за решту компенсації в 50 %.
Мафія налагоджена й відлагоджена. З «низу» до «верху» є «свої» люди, і ніхто з тих, які одержали компенсацію, не залишається непоміченим.
Ми з мамою, проходячи днями в тих краях, дивилися на списки, наклеєні вздовж стін банку. «Щасливців» зазначено в них з іменами та прізвищами! Будь-хто (бандит або шахрай) може підійти на вулиці й подивитися: чи є в списку його сусіди?
Натовп не йде звідти тижнями: чергові туляться під банком. Там же ошиваються торгівці хлібом, булочками, водою. Продають воду — два рублі кухоль! «Бізнес»!
Учора ми пішли погуляти: я, мама й Азамат — і побачили, що озброєна охорона деяких людей пропускає без черги. Дід-чеченець сказав охоронцеві:
— Не потрібна мені компенсація. Я по пенсію прийшов!
Охоронець, відігнавши розшаленілу юрбу автоматною чергою, пропустив старого всередину. Ми з мамою перезирнулись.
— Брате мій! — звернулася до охоронця мама чеченською мовою.
Він озирнувся, скривився, але, побачивши мене з дитиною на руках, розплився в усмішці.
— Чого тобі, тітко? — спитав він маму.
— Пенсію одержати прийшла! — сказала мама, яка ніколи пенсію не одержувала.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники» автора Поліна Жеребцова на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр“ на сторінці 401. Приємного читання.