Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Сиджу на лавці, біля лікарні № 9. Виявляється, жіноча операційна розташована у звичайній аптеці, а зовсім не в приміщенні лікарні. Кайлу занесли туди. Їй зробили місцевий наркоз. Жахливі крики чути на всю вулицю — вона в напівпритомності кричить, як під тортурами. Невже не можна було зробити нормальну анестезію?! Всевишній, хоч би її муки швидше скінчилися! Це неможливо слухати.

Алхазур і моя мама стоять удалині від «аптеки-операційної». Видно, який він блідий. Моя мама жаліє його, як сина, підбадьорює.

Ми з Азаматом сидимо на лавці. Азамат їсть печиво і не звертає на метушню дорослих ніякої уваги. Я показую йому книжку з картинками.

У своїх справах ми так і не пішли. У напівнепритомному стані привезли Кайлу додому. Вона марила.

Я купила їжі, лимонаду — почастувала всіх. Алхазур не їв — став тримати Уразу. Йому залишили на вечір.

До Айзан я сьогодні так і не потрапила з готовою статтею для їхнього видання.

У «Молодості», тріумфуючи, мені ставлять «прогули». Нехай! Переможців не судять! Цариця, бігаючи по всіх редакціях, розповідає, як вона мене, «невдячну», сповивала й колисала з народження!

Центральний ринок поламали представники влади. Столи торгівців було нещадно зметено з лиця землі бульдозерами. Люди метаються, як хворі звірі, не знаючи, як жити. Єдина можливість не бути голодним — торгівля. Хтось продає яблука, хтось хліб, хтось — шкарпетки. Люди міняються товаром або купують його одне в одного, інколи позичають. Це — ринок!

Зараз ніхто нічого не може купити, невідомо, де знайти продукти. У Чечні немає магазинів — це велика рідкість. Усі товари на ринках, базарах.

Розламали не тільки торговельні ряди, забороняючи торгувати, але і ятки з одягом, цукерками, ліками. Поставити стіл або ятку, привезти їх — коштує чималих грошей. Торгівці розорилися. Паніка. У багатьох товар украдено! Але одна ятка, ближче до автобусної зупинки, все ж таки вціліла. Це знаменита «Аптека для вірян». У ній торгують дві сестрички-мусульманки у величезних хустках. Я зайшла до них — купила ліки від головного болю. Вони привітно всміхнулися.

22.00. Сьогодні я зрозуміла, що всі ненароджені душі дітей страшно мучаться. Недарма всі релігії світу забороняють аборти! Це гріх проти Бога. Ніколи, під страхом власної смерті, не зроблю цієї сатанинської дії.

До «аптеки-операційної», де так страшно кричала Кайла, сьогодні, на мій жах, стояла величезна черга молодих чеченок: усі прийшли робити аборт! Особливо мені запам’яталася дівчина в суворому мусульманському вбранні. Їй було 19 років, як і мені. Вона голосно пояснила всім, що три з половиною місяці вагітна. Дуже боялась. Але, порадившись по стільниковому телефону з чоловіком, усе-таки стала в загальну чергу.

Поки Кайлі робили операцію, відбулася ще одна подія: рудоволосий худенький чеченець із цапиною бородою пройшов повз чергу на аборт, повз лавку, де я сиділа з дитиною, потім витяг з-під куртки пістолет і зняв його з запобіжника. Приблизно в сорока кроках перебував його спільник, схожий на кабана. Спільник «страхував» рудобородого чеченця. Якийсь час вони вичікували. Потім рудобородий промчав вулицею повз мене, розмахуючи пістолетом, зі словами:

— Він пішов іншою дорогою! Ми його випустили!

Схожий на кабана помічник кинувся за ним, здіймаючи навколо себе порохняву. Гадаю, мало не проспостерігала чергове вбивство серед білого дня. От божевільне місто!

Я мов у страшній казці.

Праворуч підеш: пропадеш!

Ліворуч повернеш: загинеш.

Тут залишишся: все втратиш!

Вірші перестали друкувати. Прізвище «неправильне». Зате я «допомагаю» місцевим поетам. Десять рублів — один вірш. Їх публікують, а мені — банку кільки.