Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— А то ми не нарахуємо тобі зарплатню й напишемо прогул, — попередили мене з усмішкою в рідній редакції.

Я, бігаючи на навчання, часто забуваю зачесатись, так поспішаю з книжками в руках! Добре, що з дитинства я ношу хустку і вона приховує непорядок у волоссі.

Алан відкрив нову газету! Тепер ми бачимося часто. Його газета в сусідньому приміщенні. Називається «Крик».

Мені погано — нудота, паморочиться голова. Гадаю, що це — чаклунство. Помиляюсь я рідко, та й люди навколо не раз зізнавалися, що чаклують! Біля своїх дверей ми з мамою знаходили голки, нитки з багатьма вузликами та горілі сірники.

У нашу квартиру накидним дротом світло приходить від сусіда Анкел Бенса. Від нас до себе протягли електрику Зарета і її чоловік, а від них (без будь-якого дозволу) — нова сусідка Мінах. В Анкел Бенса й у нас став замикати дріт, і ми попросили Мінах від’єднатись. Мінах, зчинивши дикий скандал і кленучи нас, від’єдналась від нашої електрики. І після всіх цих подій мені різко стало зле, а в Анкел Бенса сталося таке замикання, що вибило всі розетки (!) й завалилася стіна в кімнаті.

У себе під дверима ми знайшли три згорілі швацькі голки.

Поліна

Мені снилося море, синій слон і помаранчевий бегемот!

В інституті Ґабі образилась через те, що на мене звернув увагу її знайомий хлопець. Та не потрібний мені ніхто! Мені аби тільки іспити скласти.

Батько Алана змахлював із моїм гонораром уже в газеті «Известия»! Добрий літній Ґапур, який працює там, нічим не зміг допомогти.

Голова газетки «Крик» Алан відзначився тим, що, дурнувато хихикаючи (у 30 років), прокрався до нашої редакції й кинув мені під ноги «вибуховий пакет», прямо в кабінеті бухгалтера. Ми саме сиділи й розмовляли про зарплатню в новому році. Жахливо ляснуло, і кабінет затягло димом! Бухгалтер ойкнула, закашлялась, але змовчала. А я стала навмисне реготати (щоб усім було чути), а тоді голосно сказала:

— Хто так тихенько вонюкнув? Мабуть, той, хто ховався всю війну в Росії і не чув справжніх вибухів!

Після чого Алан з ганьбою втік. Тільки його чорний плащ майнув у вікні, мов крила кажана.

Чеченці зневажають боягузів. А хоробрих і кмітливих шанують.

Старий Новий рік! 14 січня в 1900 році у гірському селі, де грізні вежі тримали сіре небесне склепіння, народилася моя прабабуся, Маліка. Її матір Єлену, жінку надзвичайної краси, викрав зі Ставрополя чоловік у папасі. Горянин на ім’я Муса. Він перекинув синьооку діву через коня й відвіз у гори. Там народилася Маліка, їхня дочка. У старості вона розповідала: «Отари овець, наче піна морська! Мій батько був багатієм. Він мав бороду й вуса. Робив намаз. Коли мені було вісім років, він привів у дім другу дружину. Мама плакала. А потім, уночі, взяла мене за руку, і ми втекли».

Два тижні Маліка з матір’ю пішки діставалися до Ставрополя. Її мати Єлена захворіла на сухоти. Але смерть пожаліла молодість. Єлена одужала й вийшла заміж за красивого росіянина. Він удочерив Маліку і став батьком її одинадцяти братів та сестер.

«А коли мені виповнилося чотирнадцять, мене похрестили. Нарекли Юля. Батько приїхав по мене, шукав, хотів забрати з собою. Він казав, що наш рід — “той, який будує вежі”. Та мати й вітчим мене не віддали. Але я завжди пам’ятала його. Мого батька звали Муса!»

Померла Юля-Маліка у віці 93 років, у сні.

P. S. Електрики немає. Дві конфорки газу нагадують, що колись тут була цивілізація. Нас відкинуто в часі на століття.

Сьогодні мала дивну зустріч із чоловіком у чорному одязі. Йому на вигляд було близько сорока. Він мовчки, з пістолетом у руках, погнався за мною. Ми зустрілися поглядами, і цього було досить, щоб зрозуміти його наміри: він хоче мене вбити. Я кинулася до військових чеченців, які оточили ринок і вчергове ламали столи та гнали торгівців. Торгівці кричали й плакали, бо ринок — єдине місце в місті, де можна продати товар і купити їжі дітям. Я показала військовим чеченцям перепустку журналіста й попрохала мене пропустити в справі. Вони мене пропустили. А того хлопця з пістолетом — ні. Незважаючи на те, що він умовляв їх. Отак, по-хитрому, я втекла.