Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Грошей не дам! Ач, холодно вам! Звикли біля вогника сидіти. Ми у війну на снігу спали й досі мерзнемо. У нас навіть удома каміна немає.

Усі розізлились, але промовчали.

Поліна

Біжу до інституту! Надворі темрява.

Кішки, Смугастик і Карина, застудилися: кашляють, чхають, у них температура.

Мені здається, я сама «дерев’янію» від холоду. Адже купаюся теж за цієї температури. Болі в спині та суглобах. Пальці рук червоніють, і я на певний час перестаю їх відчувати. Але переконую себе, що навколо тепло. Самопереконання — велика річ!

Друг мого діда, художник Леонід Царицинський, двічі був засуджений до розстрілу і кілька разів тікав із табору смерті. Він розповідав, що в молодості про йогу не знав нічого. А коли потрапив до Бухенвальду, там фашисти проводили страшні експерименти. Його вразила француженка. Під тортурами жінка сміялась. Леонід спершу подумав, що вона втратила розум від мук. Але француженка пояснила йому, перед тим як її востаннє повели на допит:

— Я з дитинства займалася йогою. Я переконую себе, що мені не боляче!

Коли її, ще живу, везли на візку, щоб спалити в печі, вона голосно співала «Марсельєзу». На майбутнього художника це справило незабутнє враження, і він сам, після всіх перенесених страждань, усерйоз захопився йогою.

Ґабі на парах не було. Учора я фотографувалася з нею біля міської прикрашеної ялинки. Там нещодавно хтось кинув гранату (замість «хлопавки»), і були поранені.

Голова поводиться дивно — він явно не може або не хоче покарати хитрунів.

Бачила свого колишнього шкільного вчителя історії — хоче влаштуватися в газету, безробітний, нещасний. Будинок його зруйновано, він не має постійного житла.

Захворіла. Горло болить, мене трусить. Незважаючи ні на що, продовжую повзати вулицями в руїнах, присипаних снігом.

Була в «Молодості» — віддавала довідку, що перебуваю на сесії. Щоб не загубили, зробила копії й роздала в різні відділи.

Алан перебрався в газету «Известия». Його батько — великий друг Цариці, мого нового керівника, тож відразу почалися каверзи, і сьогодні мені знову сказали, що в мене дурне прізвище.

Нові предмети в інституті: соціологія, дитяча література! Іспити з наступного тижня.

Ґабі поскаржилася, що зустрічає хлопця, який їй подобається, раз на тиждень біля сміттєвого бака з відходами. Хлопець-чеченець, її сусід. Він, теж виносячи своє сміття, бачить її й вітається. Ото й уся радість життя! Я порадила Ґабі сподіватися на краще, вона у відповідь сумно зітхнула.

P. S. Я забігала в «Известия», бачила сивого кореспондента Ґапура. Як і в усіх редакціях, у них теж холодно. Але всі працюють, щось пишуть. Апаратура стара. Інтернету немає, і газети, які виходять у нас, не потрапляють у Мережу, а отже — ніхто не може дізнатися правду про Чечню, скажімо, в інших регіонах Росії. Ми розмовляли на цю тему з Ґапуром, а на підлозі в коридорі лежав сніг.

Я вдома!

Мою довідку про те, що я на сесії, у газеті «Молодість» «загубили». Ну хто б сумнівався?! Доведеться нести нову!