Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Нейши

Учора вдень у Ґудермеському районі, у с. Ілісхан-Юрт, на святі з нагоди дня народження Пророка Магомеда на вулиці було багато людей. Шахідат Баймурадова, обмотавшись вибухівкою, підірвала себе в натовпі. З нею загинула її подруга Зулай, а також понад двадцять мирних жителів, які опинилися поблизу. Багато поранених. Усе перелічене вище мені відоме з теленовин. Передали, що завдання жінок було — вбити тимчасового голову адміністрації ЧР Ахмата Кадирова. До речі, в народі ходять чутки, що був замах на його сина — Зелімхана. Але Ахмат Кадиров не залишив посаду. Незрозуміло, коли все це скінчиться?!

В Ізраїлі така петрушка роками триває. Нещодавно показали документальний фільм про тамтешній «порядок»: з одного боку, жорстокість, катування, насильство, і з іншого боку — нітрохи не краще. А в результаті страждають безневинні діти. Дівчинка-інвалід, у якої не ворушиться шия, руки-ноги в страшних шрамах, глуха після того, як потрапила в розбірки дорослих, розповідала, як пішла з друзями до дельфінарію, де терорист вирішив підірвати себе бомбою.

І в нас то автобус замінують, то будинок обстріляють.

Поліна

Написала колишнім сусідам листа до Бельгії. Розповіла про життя тут.

Сьогодні їхала до редакції. Водій випадково задавив бездомного пса на дорозі. Маршрутка зупинилась. Шофер зняв із себе сорочку і прямо на ній переніс пораненого пса під дерева. Я помітила, як чоловік відвертався й витирав сльози, щоб ніхто їх не побачив. Чеченець. Соромно бути розчуленим через собаку. А серце — добре. Я теж дуже засмутилась і всю дорогу молилася.

У редакції взяла декілька примірників газети зі своїми віршами й подарувала на Центральному ринку Таїсі та колишнім сусідкам по торговельному ряду.

Розмовляла з Аланом, заступником боса в газеті «Молодість».

На Північному базарі бачила Ібрагіма. Він розповів, що вчиться на факультеті сходознавства. Сказав, що був знайомий з Аладдином. Але зараз нічого про нього не знає. Я відповіла, що мене ця історія зовсім не цікавить, і він, швидко змінивши тему, став читати вірші О. Хайяма.

Торгівлі не було, зате було приємне спілкування.

Я трохи переймаюся, що, певно, не вийду заміж і вестиму скромний спосіб життя, як самотня бабця, тому що вибрала навчання, а не сім’ю. Тут, на моїй батьківщині, те й те поєднувати не прийнято. А заміж виходять дуже рано — потім важко влаштувати життя. Але будь-яке рішення ми приймаємо самі і самі відповідальні за нього.

Приїжджала тьотя Лейла. Вона взяла пачку газет із моїми роботами, а також написані в зошиті вірші та оповідання і пообіцяла відвезти до Інгушетії. Лейла подарувала хліба й картоплі. Як я її люблю!

У газеті «Известия» співробітниця Уміша, довідавшись, що в мене немає коштів на проїзд до інституту, довго рилась у своєму гаманці, а потім дала мені 30 р.! Я відмовлялась, але взяла.

Востаннє, коли їздила здавати контрольні роботи, знову тікала, не заплативши в автобусі. Водій мене впіймав як зайця і став дорікати. А я йому відповіла, що не гріх бідних підвезти безкоштовно, особливо в четвер, коли потрібно давати милостиню заради Аллаха. Він, вражений, замовк, та все одно незручно якось вийшло.

На Північному базарі Ібрагім купив у мене книгу рецептів Авіценни. Ми говорили про астрологію. Він, як і я, Риби. Мрійник! Каже, закінчить навчання і працюватиме в уряді. Я ставлюся до нього як до брата. Ібрагім заявив, що, якби я не була така завзята в навчанні, він би офіційно посватався до мене. Його рідні не заперечують. Я їм сподобалась. А це головне — щоб наречену схвалили старші в родині.

Я розповіла Ібрагімові про життя Сократа, про останні години його життя і про Золоту квітку. Ібрагім вважає, що дружина має не бути грамотною:

— Розумна жінка в кавказькому будинку не потрібна. Слухатись не буде! Жінці доля — город і діти!

Цим усе сказано.

З понеділка в мене сесія.