Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Не пес — не візьмеш шмат з руки.

Людей пуста і марна мова

Не ввійде в серце — там замки`.

Малюєш полум’я, квадрати.

Вогнем і дихаєш, авжеж!

Як твої родичі-пірати,

Між скель відлюдних ти живеш.

Земні тобі навіщо карти?

Твій світ — Галактика сама!

І в серці, сповненім азарту,

Ні краплі святощів нема.

Коли вночі промчиш стрілою

У світовій самотині,

То переглянуться з тобою

Дзеркальні відбиття одні.

Царівна Будур

2003

З Новим роком!

Учора, 31 грудня, російські військові стріляли, але не так сильно, як очікувалось. Торохкотіли, як торохтушки, автомати й кулемети. Кулі, трасуючи, замінювали ілюмінацію в непроглядній ночі і створювали атмосферу якоїсь урочистості. Але бойові гранати з російського поста «Вишки» військові вниз не кидали. Із гранатомета «Муха» не вистрілили жодного разу. Ми навіть здивувались. Затіяти пекельну стрілянину на свято — для них норма. Може, на російському посту змінився командир? Або на них вплинула одна подія.

Незважаючи на часті «святкування» у моєму місті, мені все ще важко звикнути до життя на постійній, нескінченній війні. Я, як і в дитинстві, боюся гучної стрілянини й наївно мрію про мир.