Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Анкел Бенс попередив, щоб інші сусіди не знали, звідки проведено світло! Інакше він не уникне скандалу. Напруга електричного струму в багатьох мешканців стане зовсім слабкою.

— Ви — росіяни, і це має значення! — пояснив він.

Дякуємо, сусіде! Принаймні ми одержали необхідну допомогу. І пояснення одержали без прикрас, чесне. До цього чоловіка часто приїжджає автівка з друзями. Вона завжди різко, з вищанням гальмує. Автівку прикрашено малюнками. З багажника миттю з’являються об’ємні торби. У них якісь пакети. Маленькі, з білим порошком, схожим на пральний, і пачки грошей.

Хлопці з групи карате й сенсей повернулися зі змагань. Програли. Я капосна. Я радію!

Незнайома жінка розговорилася зі мною біля дверей клубу, де проходять тренування. Розповіла про свою родину. А я розповіла, як живу з мамою. Раптом вона розплакалась і подарувала мені 50 р. на солодке! Але я купила макаронів, цукор і чай.

Будур

Одержала допомогу з безробіття.

Дітей, яких ми няньчили, не приводять. Результат — порожнє підвіконня. Холодильників у нас із 1999 р. немає.

Із сусідом Джамалаєм ми їздили на Північний базар. Торгували. Купили картоплю — два кілограми! Якщо ощадливо використовувати, вистачить на тиждень. Ура!

Біля будинку періодично стрілянина! Кидають із «Вишки» гранати! Небезпечно! У нас третій поверх. Саме в нашому під’їзді чеченська родина торгує горілкою. Цей трунок російські військові беруть щодня.

Нещодавно у дворі пролунала автоматна черга. Без причини з поста «Вишки» військові розстріляли собаку з маленькими цуценятами. Вони шукали їжу біля сміттєвого бака. Бак стоїть від нас через дорогу, у будинку з російськими військовими. У цей час (16.30) мама, я й сусіди сиділи у дворі на лавці — зовсім поряд. Сусіди дружно кинулися навтіки, а маму затрусило від обурення. Вона закричала на солдатів з «Вишки»:

— Якого хріна?! Ви що, граєтесь? Поряд під плющем діти! Вам не видно?! Іроди!

На моє щастя, військові не відповіли.

Скоро Новий рік!

3 січня починається сесія. Проблема: потрібні гроші на дорогу до інституту.

На карате стався інцидент. Мар’ям, відтягаючи увагу, спитала:

— Ти не знаєш, де моя сумка?

Коли я відвернулася пошукати її сумку, вона завдала мені удару в живіт. Я відразу видала їй «відповідь». Було прикро. Ми друзі?

Вечір. Негучно стукає літній чеченець, наш сусід Анкел Бенс. Він робить крихітні отвори в спільній з нами стіні. Цікаво, для чого? Підслуховувати? Чи щоб зруйнувати її?

Неочікуваність — частина перемоги.