Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Баба Надя сказала:

— Це мине! Все минає.

І пішла.

А я відразу згадала притчу про царя Соломона і його великий перстень із написом «І це мине». Мені шкода юного онука бабусі Наді і її теж.

Складаю вірш про Тибет. Про лам і мого улюбленого Лобсанґа Рампу.

Будур

Учора я вперше ночувала не вдома. Була в Мар’ям із карате. Її будинок стоїть у чистому полі. Їли на вечерю кавуни та помідори. У Мар’ям велика дружна родина. Красиві сестри! Ввічливий, симпатичний брат. Йому близько дев’ятнадцяти років!

Ванна й туалет — надворі. Саморобні. Дуже весело! Випадково торкаєшся, і падає стіна.

Від Мар’ям уранці ближче бігти займати чергу. Необхідно мою маму поставити на допомогу у зв’язку з безробіттям. Від нас — далеко. Я ходила два дні. Ризикувала! Але так і не змогла з 6.00 до 17.00 підійти до заповітного віконечка (робочий день із 9.00 до 17.00). Величезні натовпи люду. Тиснява! Постійний прохід родичів і друзів, по блату. Жінка, яка торгує поряд, «заробляє», маючи зв’язки. Вона продає весь перший десяток номерів по 50 р. за кожний. Для нас це дуже дорого.

Учитель карате приїхав із Єгипту. Посів перше місце! Принаймні нам так повідомили. Я пишаюся ним.

Батько Мар’ям дозволив, щоб я сідала в його автобус, коли він у рейсі, і не платила. Можна також безкоштовно їхати з його товаришем. Я записала номери автобусів. Зраділа! Стане в пригоді для поїздок до інституту в момент сесії. Інститут у протилежному кінці міста. Пішки не дійти й за кілька годин, тим більше з моїми хворими ногами.

Царівна

Пам’ятаєш, Щоденнику, ми зібрали погану енергетику по кутках квартири? Треба ходити з баночкою, зо дві ложки солі, і читати молитву — тоді погана енергетика збереться на кристали. Сіль потрібно закопати на перехресті! У нашій нинішній квартирі часто бродять примари і ночами важко заснути — усе наче хтось живий ходить. Паркет рипить! Отож, ми закопали сіль під трьома великими деревами на перехресті, і туди нещодавно вдарила блискавка! Усі дерева впали одне на одне. У квартирі після цього стало набагато тихіше й спокійніше!

Один хлопчик на карате іронічно привітався зі мною російською мовою, що за тутешніми мірками — ганьба! Інший мало не побився з ним. Мій захисник кричав:

— Якщо батько її батька — чеченець, вона — чеченка! У нас це визначається за батьком! Не смій принижувати її! Вона твоя сестра!

Дякую тобі, Шамілю! Річ у тому, що російська мова після війни — ганьба в дитячому і в підлітковому середовищі, ну а деякі дорослі просто лицемірять.

Мар’ям на заняття не з’явилась. Певно, так їй звеліли батьки. Саме у вівторок до нас приїхало телебачення. Я давала інтерв’ю.

Я тримала у своїх руках унікальний меч із Єгипту. Його привіз учитель. Він пообіцяв подарувати меч Ахматові Кадирову.

Сьогодні в приватному секторі в Таїси весілля. Мене запросили. Я подивилася на наречену. Пощастило — поїла торт. Наречена — хороша сором’язлива дівчина 16 років. Мені її шкода. Я часто бачу її нареченого, Таїсиного племінника, в нетверезому стані.

Наречена за чеченським звичаєм стояла в кутку і, коли я ввійшла, вклонилася. На чеченських весіллях нареченому бути не годиться. Наречена повинна цілий день стояти й мовчати. Тому що при старших сидіти не дозволено. Головне — ні з ким не розмовляти. Тоді за звичаєм нареченій мають розв’язати язик, насміхаючись із неї. Іноді на неї ще додатково вдягають запинало.