Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

— Є кому стіл здати. За гроші, а не задарма! — вимовила мені хазяйка Таїса.

Я не образилась. Робити постійне добро вони не зобов’язані. Однак наше становище жахливе! Я мовчки склала книжки. Поїхала до мами. І застала маму в люті. Виявляється, мама зайшла в гості до сусідки Зайчика. Не сама, а з Таїсиною дочкою, щоб діти погрались. Але Зайчик побачила і зняла «живність» із голови хазяйської дівчинки. Засмутилася:

— Я пустила малу до своїх дітей. Отепер і в них це?

Увечері знову трапилася сварка. Мама висловилась:

— Ти, Таїсо, вже вісім місяців не приносиш нам цукор і масло, хоча добре знаєш: ми варимо пюре та робимо каші для твоєї дитинки щодня! За мізерну оплату, що дорівнює вартості двох булок хліба (20 р. на день). І за це ми додатково повинні хворіти на всі хвороби твоєї родини? Ми не хочемо!

Результат вийшов не на користь нам. Я два дні торгую на чужих столах. Шукаю, де вільне місце.

Водночас ми підшукуємо інше житло.

Уяви, Щоденнику, ми помирились! Я щаслива! Залишаємося з Таїсою!

Царівна

Я на ринку. Торгую книжками. Хочу записати думки. Є така давньоіндійська методика.

«Що буде, коли моя душа вирветься з цього тіла?

Ти пам’ятаєш? Сніг у кімнаті, пекельний обстріл і регіт божевільного!

Це сміється хворий онук баби Ніни, Юрочка. Він сміється й каже, що ми померли.

У кімнату влетів снаряд, і тепер нам тільки здається, що ми живі. Ми — мертві.

Мила сусідка тьотя Мар’ям. Мені сім років. Вона говорить, що є легенда про смерть.

Раніше, коли Ангел смерті приходив по одну людину, помирало дуже багато. Від розриву серця. Від страху.

Ангела смерті люди вміли бачити! А потім Бог пожалів людей, і Ангел смерті став невидимим. Відтоді помирає тільки той, по кого послано.

Моє волосся — сила, моє волосся — життя. Хочу, щоб у мене було довге світле волосся. Нестерпно жити з темним! Волосся — це дорога. Дорога життя».

Коли я почала писати думки, прийшов страх — а раптом хтось їх прочитає? Приходила бабуся Надя. Її ми знаємо з ринку. У бабусі Наді онук прийняв іслам і зараз у в’язниці. Там його сильно б’ють. Не дають молитись і читати Коран.

Вона спитала, як Таїса. А я відповіла, що кусається!