Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Нашим сусідам на поверсі, міліціонерові та красивій Пліткарці, надійшла посилка з ОАЕ. Одяг, долари, касети.

Була в гостях у нашої благодійниці Таїси. Дивилася по її великому кольоровому телевізору французький фільм про татусів «Один шанс на двох». У Таїси й електрика, й телевізор!

Коли я повернулася додому, дізналась: у сусідки горе! Помер її батько. І не на батьківщині, а там, в ОАЕ.

Мама забула наклепи та сварки. Ревла разом із нею. Згадувала померлих родичів. Я поїла обох краплями заспокійливої валер’янки та солодким чаєм.

Удень бачилася з Вайдою. Вайда в мене купила книжку. Після цієї покупки торгівля була вдалою.

Уночі, зробивши уроки й зарядку, я захопилася томиком Нізамі. Читала до ранку при каганці:

Простіше поночі піти

за мурашем на лови,

аніж таємний зміст знайти

в моїй, о друзі, мові.

Хтось знати хоче, що в думках,

в душі моїй чаїться?

Простіше носом у пісках

вам вирити криницю!

Сьогодні впіймала десятирічну дівчинку Женю з неблагополучної російської родини на крадіжці моєї заколки для волосся. Ми ділилися з нею їжею. Жаліли. Довелося читати мораль. Я сказала:

— Не кради, попроси, я тобі подарую!

І переказала їй уривок із роману В. Гюґо «Знедолені» про благородного священика, злодія-каторжанина та срібні свічники.

Женя заплакала і сказала, що більше не крастиме. Хочеться вірити. Заколку я їй подарувала.

Скоро день народження мами. Я купила їй красиву хустку та халат.

Була в старому дворі. Гостювала в Джимової мами. Довідалась: сусідка Мінат, яка дарувала мені сукні своєї дочки і не раз підбадьорювала нас із мамою олією та гарбузами, відбудувала свій дім.