Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Лежу й думаю: явно з певним наміром переробили сказане в Корані та в Біблії. За допомогою таких «новацій» стало легше маніпулювати людьми. Ті, хто організував війну, — нажилися. Гарно вбралися. Теж непогано вдягли своїх жінок. Придбали житло. Збільшили рахунки в банках. Контраст постійний! Будинки-руїни. Поряд новенькі норкові шуби.

Будур

От чорт! Мені погано, а завтра — мій день народження! Хочу поїсти й неспроможна. Знову блювота.

Нікого зі старих друзів, однокласників немає.

Привіт, весно! Привіт, 17 років!

Зі мною поряд на подушці спить, згорнувшись клубком, наш гладкошерстий сірий кіт — Борзик. Знаєш, Щоденнику, яке повне ім’я придумала я для нього? Хасан бен Саїд — Сірий Хаттаб — Чаборз Муджаїд. А коли кіт мене сильно розлютить, потягне щось із моєї їжі, я кричу на нього: «Мукхдахк», тобто: «Щур» (чеченською мовою).

Уранці я виходила. Була на сусідній зупинці. Купила трохи продуктів. Думала: пройдуся — полегшає. Де там! Ледве доповзла додому. Я повернулась, і прийшла Таїса. Вона нарешті принесла мені ліки, такі, як брала своїм дітям від шлункового вірусу! Лежу. Читаю навчальні книжки.

Будур

Мій день народження!

Мама подарувала пачку печива. Жую. Таїса обіцяла маленький торт, але не принесла.

Цуценята у дворі підросли. Гавкають. Це багатьом не до вподоби. Побоююся за їхні життя. Сусід-міліціонер заборонив своїм дітям годувати цуценят. Пообіцяв песиків пристрелити з табельного пістолета! Особливе ревне мусульманство?!

Зате його дружина Пліткарка раптом постукала у двері. Передала маленьку свіжу рибку! Ми її посмажили. Миттю з’їли. Ням-ням! Дякуємо за те, що сьогодні була людиною!

Знову я вдома. Слабкість. Але виходила. Намагалась одержати свою дитячу допомогу. Нічого мені не дали.

Стався моторошний випадок. У далекому від нас районі міста о 8.30 зі свого під’їзду вийшли дві чеченки. Мати й дочка. Раптом із будинку навпроти пролунали автоматні черги. Жінок убили. Їхній сусід, працівник міліції, чеченець, вискочив на допомогу. Але пролунала нова автоматна черга. І його було вбито!

Інші мешканці витикатися побоялись. Зі свого вікна все бачив ще один співробітник правопорядку. По рації він викликав допомогу. Прибув уазик із підкріпленням. Але вибух! Фугас виявився під автівкою! Керований? Майже всі в уазику загинули.

Так багатьох міліціонерів «прибрали». Усі потерпілі — співробітники одного районного відділення. Що вони знали? Хто все розрахував? Хто так майстерно передбачив хід подій? Там на виїзді був друг чоловіка Пліткарки — від нього вона про все й довідалась.

Про інше. До нас у гості завітала літня сусідка Люда з середнього під’їзду. Це росіянка, у якої молоденька дочка живе з чеченцем і народила йому дочку. Періодично під час сварок зять погрожує тещі в її ж квартирі. Вона його боїться.

— Але інших, — зізнається вона, — боюся ще більше.

Каже, їх теж приходили якось убивати, намагалися виламати двері в їхній квартирі серед білого дня й вона нажахано стукала по сусідньому балкону шваброю і кричала: «Допоможіть! Рятуйте!», а сусіди були вдома, але вдавали, що глухі. На щастя, вчасно нагодився тоді ще майбутній зять і вмовив прибулих заспокоїтись і віддати родину росіян у його розпорядження.

А наша «шефиня» Таїса дала солоденький рулетик. Замість обіцяного торта. І то добре! Я дуже вдячна.