Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Постійно стріляють із гармат. Негідники! Але ж багато родин повернулися додому з дітьми! Як можуть спати немовлята?! Совісті немає! Вони, забувши звичайні земні звуки, оглушують самі себе, як наркотиком, цією стріляниною.

А 7 травня до Маші з їдальні ввірвалися четверо місцевих чеченців. Побили її стару хвору матір та її шестирічного сина. Відібрали всі гроші, що були в домі, всі продукти, документи. Побили, зґвалтували Машу і пішли. Як жити далі, Маша не знає. Сусіди хочуть захопити їхній старенький будинок і ділянку. Влада змінилась, а захисту для росіян — ніякого!

Поки ми стояли в черзі по харчі, за нашою порадою Маша сходила в комендатуру розповісти про інцидент. Їй дали кілька банок консервів — уся допомога. Це молода жінка з нещасливою долею. Їй 24 роки. З першим чоловіком-чеченцем жила недовго. Чоловік загинув. Розбився на машині. Другий її чоловік був хлопець-росіянин. Вони прожили разом вісім місяців. Загинув у вересні 1999 р. Порядний чоловік! Непитущий! Він подав папери на всиновлення її дитини. Але не встиг. Маша плакала. Казала, що боїться. Можливо, через старий будиночок і ділянку землі їх уб’ють!

— Продати неможливо! — скаржилась вона. — Ніхто не купить! Чекають, що ми втечемо, рятуючи своє життя.

Я порадила Маші поміняти ім’я. Пообіцяла принести їй кинджал для самооборони та книгу з молитвами. Я вирішила попрохати в кого-небудь або купити для неї гранату. Зараз ці штучки багато росіянок купують у солдатів. «Тримати оборону! Рятувати своє життя!» — основні завдання. Я бачила й чула на «Берьозці», як російські солдати вчили двох бабусь:

— Треба зняти кільце, затиснути запал! Краще стояти за стінкою. Безпечніше! Кидати гранату слід якомога далі.

— Що робити? — перепитувала глуха бабуська.

— Отак треба! — показував їй солдат.

Я бачила, як бабуся, взявши гранату, дала військовому натомість банку з варенням!

Учора зустріли Аліка. Він сказав, що йому говорили про нас гидоту. Що в його чеченській родині йому заборонили бачитися з нами. Замикали! Напували спиртним! Переконували: нам слід помститись! Але він, Алік, не погодився. Він зламав замкнені двері! Пішов! Цього разу Алік вважає, що залишив свою прийомну родину назовсім.

— Шкода маму! — повторював Алік. — Я буду її відвідувати!

Він мав на увазі літню чеченку, що замінила йому рідну матір. Розповів, що дійсно живе з молодою жінкою, але не одружився. Алік пообіцяв передати Маші від себе цінний подарунок — гранату. Він знайшов її, коли на наше прохання шукав убитого в садах.

— Один раз Маша налякає! Не підійдуть більше! — розмахуючи руками, міркував Алік. — Тільки краще кидати не в людей, а в інший бік. Аби тільки шум був!

Чому росіянам і чеченцям, які бажають виїхати з республіки, не допомагають?

Країна поставила таких, як ми, малосімейних і пенсіонерів, під удар! Кинула напризволяще. Самотніх. Матерів із дітьми. Інвалідів. Хворих. Потрібно: охочих — вивезти. Надати житло, працевлаштувати в мирних містах, рівних за категорією Ґрозному.

Сталін за три дні в лютому 1944 р. депортував чеченців до Казахстану. Чому сьогодні, у 2000 р., стало нерозв’язною проблемою врятувати й вивезти звідси мирних людей? Виходить: нікому вони не потрібні.

Будинки та квартири всіх добровільних переселенців слід віддати тим, хто залишається. Хто в кращому становищі і може, а головне — хоче жити в республіці. Ті, хто виїжджає, обов’язково мають одержати хорошу грошову компенсацію за моральну й матеріальну шкоду. Усі! Люди будь-якої національності й віри. Це мій проект. Якби я мала владу, я саме так зробила б!

Уже 9 днів, як пішов мій лист! Аладдине, брате мій, друже мій, невже ти не прийдеш?

Царівна Будур

Сьогодні ми спокійно (у маминій кишені) пронесли гранату через усі військові пости. Їх було три або чотири.