Учора знову вбили двох молодих солдатів. На маленькому ринку, в районі «Автобази». Усі продавці миттю втекли! Боялися: російські військові помстяться, все зметуть.
Царівна Будур
22.06.Усе, що вкручував мені про релігію Аладдин, вельми відносне. Мене, як незнайку, він у багатьох питаннях обдурив. Розумію: хустка на голові — захист від нескромного сприйняття. Вона — мій «оберіг».
Мені не потрібний ніхто. Єдиний, перед ким мені соромно, — це Всевишній. Адже тепер виходить, я кохаю чужого чоловіка! За отриманими мною відомостями, Аладдинові та Джину ведеться цілком добре. Вони відкрили свою справу. Бізнесмени!
В Інгушетії порівняно з Чечнею — рай. Цивілізація! Ситі мої «брати», напевне, завжди. Розважатись можна. Там явно є електрика, телевізор і облаштоване житло з вигодами. А я продовжую жити в якійсь чорній дірі, що раніше була містом. У проваленій, холодній квартирі. Без каналізації, без води. Без нормальної їжі.
Щоправда, ми купили з мамою собі по одній сукні. Але фрукти в садах — тимчасовий харч. А що потім? Роботи немає!
Я не можу їсти звичайну їжу після тривалого голоду й солоних помідорів, сирих перепічок на соді. Кілька зимових місяців, крім такої їжі, ми нічого не мали. Я слабну, і я — одна у світі жорстоких повоєнних чвар.
Царівна Будур
24.06.Усі чекають нападу бойовиків. Маленький ринок із зупинки «Автобаза» прибрали. Перенесли в центр. Усі чеченки-крамарки бились і сварились за місця.
Були з мамою на зупинці «Іваново». Російські солдати на постах нас запам’ятали, мабуть, через фрукти. Кивають головами. Кричать: «Добрий день!» Мені ніяково. Намагаюся не дивитися в їхній бік — більшість чоловіків роздягнені. У жилетах на голе тіло. Це така військова форма?
З убивством двох молодих солдатів мені вдалося з’ясувати: до них ззаду підійшли двоє якихось хлопців. Одночасно обом військовим вистрілили в потилицю. І показово спокійно пішли в бік лікарні № 9. Взагалі стріляти в спину в чеченців не прийнято. Особливий випадок! Можливо, до росіян вони своїх звичаїв не застосовують.
Патошка
26.06.Учора вела розмову з дівчиною-росіянкою Надею. Надя під час війни жила в одного «дідуся» разом із Кусум. Каже, що «дідусь» молодий і симпатичний, але дуже порядний. Надя довго сиділа з нами. Згадувала своє життя. До війни Надя була заміжня за арабом. Чеченську мову вона знає добре. Вивчила ще дитиною, граючись у дворі. Арабську мову вивчала у вищій школі, на відділенні «Сходознавство». З майбутнім чоловіком познайомилися теж на студентській лаві.
Восени 1999 р., на початку війни, вони оформили свої стосунки. Чоловік виїхав першим із Ґрозного, сказав, що пришле по неї родича або друга. Родич прибув. Але вчинив дивно. Він відвіз Надю в інше місце. Не туди, де був її чоловік! Молоді одне про одного нічого не знали. Одружилися вони в жовтні, а загинув чоловік у грудні, під Новий рік! Надя вагітна. У її чоловіка чудове ім’я. Так могла називатися зоря в якомусь арабському атласі — Абутальха. Дідусь і бабуся Абутальхи живуть у Мецці. У нього є перша дружина та двоє дітей.
А Надя залишилася зі своєю мамою. Коли вони повернулися до Ґрозного, з’ясувалося: квартиру нещадно обікрали. Тепер мати й вагітна дочка виживають, торгуючи гасом для ламп і соляркою. Надя має одну сукню. Чорну. Ми даємо їм фрукти й печиво, те, чим торгуємо. Сьогодні я купила кілограм помідорів і моркву. Поділила навпіл із Надею.
Будур
27.06.На Центральному ринку ми зайняли стіл. Один на чотирьох. З нами дві сестри-чеченки Роза й Аліда. Вони продають зелень. Збирають її в радгоспі «Родіна», на нічиїх полях. Ходять групою по стежці на замінованому полі. Кажуть, дехто зі знайомих уже підірвався. Рвуть петрушку й кріп. В’яжуть у пучки. Аліда розлучена з чоловіком. У Рози — чоловік у Грузії. Вона чекає на візу і збирається в дорогу. Її маленький син живе з нею. Роза запропонувала:
— Рік або два ви можете мешкати в мене у квартирі. Зрозуміло, безкоштовно! Води й електрики немає. Зате каналізація працює, не те що у вас, виносити відрами! Щурів немає. А на зиму є чавунна піч!
Ми обіцяли подумати. Але грошей немає. Навіть на найменшу машину — перевезти залишки речей по місту. Роза розповідала про себе. Як одного разу вона втекла з дому до чоловіка. Жодного разу Роза не пошкодувала про це. Вони разом сімнадцять років! А коли вона була дівчиною — її вкрали (як належить за місцевими звичаями). Примушували до іншого шлюбу. Але Роза була свавільною. Не погодилась. Старі думали-гадали та й повернули її додому, до матері. Роза світла блондинка, блакитні очі. Її сестра Аліда смаглява й темноока.
Приїхала тьотя Мар’ям у свою квартиру. Там досі мешкають бабусі Стася й Ніна.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники» автора Поліна Жеребцова на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр“ на сторінці 227. Приємного читання.