Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Згадую пісню Тимура Муцураєва:

Гей, Шахіде!

Твій прекрасний, чистий лик

Раптом усміх освітив!

Що, Шахіде, ти уздрів?

Чи сади пресвітлі раю,

Де так солодко тривають

Нескінченні твої дні?

Збираємо в садах фрукти. Встаємо о 5.00 ранку. Ми носимо з собою складану драбину. Лазити по деревах ми не вміємо. Необхідно до осені купити товар: цигарки, шоколадки, сік. Робочих місць немає. Допомога з безробіття смішна. Та нам її ніхто й не дає!

Три дні тому на «Новій» зупинці було вбито двох російських солдатів. Тих, хто стріляв, вітром здуло. Військові відігралися на простих людях. Забрали школярів. Стріляли багато й безладно. Поранили дівчину.

На базарі розмовляли з сивим Хасаном і його дружиною. До війни ми сварилися через місце на ринку, а тепер — друзі! Хасан — акуратний, красивий чоловік. Має сина й дочку.

Щоденно народжуються нові вірші:

Без вороття відходять дні,

Життя таке мале й крилате.

А я люблю тебе, як брата,

Тож любим братом будь мені!

Часто плачу. І якась страшна туга.

Царівна Будур

Несподівано побачили дівчину Луїзу, яка підпрацьоувала в кафе і мріяла стати письменницею! Вона написала книгу про Першу війну! Називається «Життя таке мале». Як слова з мого вірша! Луїза одержала премію на конкурсі молодих письменників.

Дівчинка Зарина на ринку продає перепічки з сиром «чеполгаш». Пече її мати. З того живуть. Їй 13 років. Мама росіянка, батько — чеченець. Батько залишив їх. Вони самі. Ми разом із Зариною чекаємо на рідкісних покупців і мріємо: її тато обов’язково повернеться! Він забере Зарину та її маму в мирний край!