Розділ «Поліна Жеребцова Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994–2004 рр»

Поки мене готували до наркозу, я познайомилася з худенькою медсестрою Наташею та моїм хірургом Сулейманом-Бауді. Він лікар із московської лікарні № 9. Лікар — чеченець. Медсестра — росіянка. Обоє з Москви.

Єдине, що виявилося погано, — я вимагала свій великий осколок. Але його мені не віддали. Зате дали довідку про поранення з печаткою МНС. Потім нам трохи пощастило: «швидка допомога» везла якусь жінку до міста Моздок, до шпиталю. Хвору рятували. Лікарі на ходу робили їй уколи. Тому по дорозі назад машина підвезла нас ближче до будинку. Висадили за три квартали — далі не могли проїхати через завали. Ми перепочили на лавці, під гарячим сонечком, і попленталися додому.

Лікарі попередили:

— Через день слід приходити, міняти пов’язку!

Дали серветок і бинтів. Безкоштовно! Сказали:

— На випадок боїв, якщо не зможете дістатися до нас.

До ночі знеболення минуло. Горіли рани! Я приймала ліки. Мама сама пішла по кашу. Вона попрохає для мене харчі — додому.

Усе гаразд. Мама прийшла. Їжа ще тепла. Можна не гріти. Бабусям ми дали на честь мого одужання какао з молоком, а сусідові Валері — трохи каші на тарілці.

Будур

Синок літньої чеченки, яка вчила Раїсу молитов, виявився росіянином! Він усиновлений. Йому 23 роки.

Прийняв іслам у 1993 році. Працював на будовах. Цей хлопець чув від дворових кумась про Аладдина. Розповів, що ніколи не думав про мене, але одного разу я з’явилася в його сон і відрекомендувалась: «Я — царівна Поліна-Будур!» Його нічне видіння особливо вразило мене. Про це ім’я знали четверо: Аладдин, я, Джин і мама.

Алкаш Вовка сьогодні відколов таку штуку: взяв і поцілував мою маму в маківку. Яка ганьба! Нестерпне нахабство! Мама розсміялась і почухала це місце.

Аладдинова подруга

Шви мені не зняли. Зробили перев’язку. Лікарі подивилися ногу і сказали:

— Там велика порожнина. Не можна піднімати важке, багато ходити небезпечно.

В іншому наметі пластирем на вказівний палець руки приклеїли маленьку батарейку, як від годинника. Пояснили:

— Вона прискорить загоєння. Точка на твоєму пальці відповідає рані на нозі!

Мені зробили укол із серцевими ліками, і ми пішли до їдальні. За довідкою одержали чотири баночки паштету. Вони дуже маленькі! Але якраз по дві, зручно ділити.

Про мого нового друга дозволь, Щоденнику, мовити слово: Алік — його чеченське ім’я. Він людяний. Багато розповідає про себе. Про минуле. Про наркотики. В’язниці. Алік зізнався, що кілька разів був доведений до крайнього відчаю стосунками в родині своїх батьків-росіян. Намагався покінчити з життям. Різав вени. Вішався. Його дивом урятували.

Будур